Ім'я: Ернест Хемінгуей (Ernest Hemingway)
Знак зодіаку: Рак
Вік: 61 рік
Дата смерті: 2 липня 1961 р.
Місце народження: Оук-Парк, США
Зріст: 183
Діяльність: письменник, журналіст, лауреат Нобелівської премії
Сімейний стан: був одружений

Ернест Хемінгуей: біографія

Лауреат Нобелівської премії Хемінгуей був єдиним закордонним письменником, якого найбільше перекладали за часів Радянського Союзу. Твори Ернеста друкувалися в журналах «30 днів», «За кордоном», «Інтернаціональна література» і т. Д., А в країнах Європи цю обдаровану людину називали «майстром пера номер один».
Великий письменник народився в США, на південно-західному узбережжі озера Мічиган, недалеко від культурної столиці Середнього Заходу - Чикаго, в провінційному містечку Оук-Парк. Ернест був другою дитиною з шістьох дітей. Хлопчика виховували далекі від літературного мистецтва, але забезпечені батьки: популярна колись співачка місіс Грейс Холл і містер Кларенс Едмонт Хемінгуей, який присвятив своє життя медицині та природознавства.
Варто сказати, що міс Холл була жінкою своєрідною. До заміжжя вона радувала дзвінким голосом багато міст Сполучених Штатів, проте залишила професію співачки через несприйняття сценічного світла. Холл звинувачувала у своїй невдачі всіх, але тільки не себе. Прийнявши пропозицію руки й серця від Хемінгуея, ця цікава жінка прожила з ним все життя, присвятивши свій час вихованню дітей.
Але навіть після заміжжя Грейс залишалася дивною і навіженої панянкою. Народжений Ернест до чотирьох років проходив в дівчачих сукнях і з бантами на голові через те, що місіс Хемінгуей хотіла дівчинку, але другою дитиною народився хлопчик.
У вільний від роботи час лікар-терапевт Кларенс обожнював ходити разом з сином в походи, на полювання і риболовлю. Коли Ернесту виповнилося 3 роки, у нього з'явилася власна вудка. Пізніше дитячі враження, пов'язані з природою, знайдуть своє відображення в оповіданнях Хемінгуея.
В юні роки Хем (прізвисько письменника) обожнював читати класичну літературу і складав розповіді. Перебуваючи на шкільній лаві, Ернест дебютував в місцевій газеті як журналіст: він писав нотатки про минулі події, концерти і спортивні змагання.
Хоч Ернест і навчався в місцевій школі Оук-Парку, у своїх творах він частіше описує північний Мічиган - мальовниче місце, куди відправився на літні канікули в 1916 році. Після цієї поїздки Ерні написав мисливську розповідь «Сепі Жінган».
Крім того майбутній лауреат з літератури мав чудову спортивну підготовку: захоплювався футболом, плаванням і боксом, який зіграв з талановитим юнаком злий жарт. Через отримані травми Хем практично осліп на ліве око, а також пошкодив ліве вухо. З цієї причини в майбутньому молодого чоловіка довго не брали на службу в армію.
Ерні хотів стати письменником, але у його батьків були інші плани щодо майбутнього їхнього сина. Кларенс мріяв, що його син піде по стопах батька і закінчить медичний факультет, а Грейс хотіла виростити другого Шуберта або Бетховена, нав'язуючи своєму чаду ненависні йому уроки музики. Ця примха матері позначилася на навчанні Хема, оскільки він пропустив цілий рік обов'язкових занять, щодня вивчаючи гру на віолончелі. «Вона думала, що у мене є здібності, а у мене не було ніякого таланту», - сказав уже в майбутньому літній письменник.
Після закінчення середньої школи Ернест, послухавшись батьків, не пішов до університету, а почав освоювати журналістське мистецтво в міській газеті Канзасу The Kansas City Star. На посадіі поліцейського репортера Хемінгуей зіткнувся з такими соціальними явищами, як девіантна поведінка, безчестя, злочинність і продажність жінок; він бував на місцях злочинів, пожежах, відвідував різні в'язниці. Втім, ця небезпечна професія допомогла Ернесту в літературі, адже він постійно спостерігав за манерами поведінки людей і їх життєвими діалогами, позбавленими метафоричного шарму.

Література

Після участі в бойових битвах в 1919 році класик переїхав в Канаду і повернувся до журналістики. Його новим роботодавцем стала редакція газети Toronto Star, яка дозволяла писати обдарованій молодій людині матеріали на будь-які теми. Однак публікувалися далеко не всі твори репортера.
Після сварки з матір'ю Хемінгуей забрав речі з рідного Оук-Парку і перебрався в Чикаго. Там письменник продовжував співпрацювати з канадськими газетярами та паралельно опублікував замітки в Co-operative Commonwealth.
У 1821 році, після одруження, Ернест Хемінгуей втілив свою мрію і переїхав до міста кохання - Париж. Пізніше враження від Франції знайдуть своє відображення в книзі спогадів «Свято, яке завжди з тобою».
Там він познайомився з Сільвією Біч, іменитою власницею книжкового магазинчика «Шекспір і компанія», який знаходився неподалік від Сени. Ця жінка мала величезний вплив в літературному колі, адже саме вона опублікувала скандальний роман Джеймса Джойса «Улісс», який був заборонений цензурою в США.
Також Хемінгуей подружився зі знаменитою письменницею Гертрудою Стайн, яка була мудрішою і досвідченіша за Хема і все життя вважала його своїм учнем. Екстравагантна жінка з презирством ставилася до творчості журналістів і наполягала на тому, щоб Ерні якомога більше займався літературною діяльністю.
Тріумф до майстра пера прийшов Восени 1926 роки після публікації роману «І сходить сонце» ( «Фієста») про «втрачене покоління». Головний герой Джейк Барнс (прототип Хемінгуея) бився за батьківщину. Але на війні він отримав серйозну травму, яка змусила поміняти ставлення до життя і жінок. Тому його любов до леді Брет Ешлі мала платонічний характер, а свої душевні рани Джейк заліковував за допомогою алкоголю.
У 1929 році Хемінгуей пише безсмертний роман «Прощавай, зброє!», Який і до цього дня входить в обов'язковий список літератури для вивчення в школах і вищих навчальних закладах. У 1933 році метр складає збірник коротких оповідань «Переможець не отримує нічого», а в 1936 журнал Esquire опубліковує знаменитий твір Хемінгуея «Сніги Кіліманджаро», що розповідає про письменника Гаррі Сміта, який шукає сенс життя, подорожуючи по сафарі. Через чотири роки було випущено військовий твір «По кому дзвонить дзвін»
У 1949 році Ернест переїхав в сонячну Кубу, де продовжив займатися літературою. У 1952 році він пише філософсько-релігійну повість «Старий і море», за яку був удостоєний Пулітцерівською і Нобелівською преміями.

Особисте життя

Особисте життя Ернеста Хемінгуея настільки багата всілякими подіями, що не вистачить і цілої книги, щоб описати авантюри цього великого письменника. Наприклад, метр був любителем гострих відчуттів: в молодому віці він міг «позмагатися» з биком, беручи участь в кориді, а також не боявся залишитися наодинці з левом.
Відомо, що Хем обожнював суспільство жінок і легко закохувався: варто було знайомій дівчині показати свій розум і витончені манери, і Ернест відразу ж був вражений нею. Хемінгуей створював собі образ такого собі Маркіза де Сада, розповідаючи про те, що у нього було багато коханок, дам легкої поведінки та рабинь негритянок. Вигадки це чи ні, але біографічні факти говорять, що в Ернеста дійсно було багато обраниць: він любив всіх, але кожний наступний шлюб називав величезною помилкою.
Першою коханою Ернеста стала чарівна медсестра Агнес фон Куровські, яка лікувала письменника в госпіталі від отриманих ран під час Першої світової війни. Саме ця ясноока красуня стала прототипом Кетрін Барклі з роману «Прощавай, зброє!». Агнес була старша за свого обранця на сім років і відчувала до нього материнські почуття, називаючи в листах «малюком». Молоді люди думали узаконити свої стосунки весіллям, проте їх планам не судилося збутися, тому що легковажна дівчина полюбила шанованого лейтенанта.
Другою обраницею генія літератури стала якась рудоволоса піаністка Елізабет Хедлі Річардсон, яка була старша за письменника на 8 років. Нехай вона і не була красунею, як Агнес, але зате ця жінка всіляко підтримувала Ернеста в його діяльності й навіть подарувала йому друкарську машинку. Після весілля молодята переїхали до Парижа, де перший час жили недоїдаючи. Елізабет народила Хему первістка Джона Хедлі Никанора («Бамбі»).
У Франції Ернест часто відвідував ресторани, де насолоджувався кавою в компанії своїх друзів. У тому числі серед його знайомих перебувала світська левиця леді Дафф Твісден, яка була із завищеною самооцінкою і не цуралася міцного слівця. Незважаючи на настільки зухвалу поведінку, Дафф користувалася увагою чоловіків, і Ернест не був винятком. Однак тоді ще молодий письменник не наважувався змінювати дружині. Пізніше Твісден була «перетворена» в Брет Ешлі з роману «І сходить сонце».
У 1927 році Ернест почав захоплюватися Пауліною Пфайфер, подругою Елізабет. Пауліна не дорожила дружбою з дружиною письменника, а навпаки, робила все, щоб завоювати чужого чоловіка. Пфайфер мала гарну зовнішність і працювала в модному журналі Vogue. Пізніше Ернест скаже, що розлучення з Річардсон стане найбільшим гріхом всього його життя: він любив Пауліну, але по-справжньому щасливий з нею не був. Від другого шлюбу у Хемінгуея народилися двоє дітей - Патрік і Грегорі.
Третьою дружиною лауреата стала відома в США кореспондентка Марта Гелхорн. Авантюрна блондинка обожнювала полювання і не боялася труднощів: найчастіше вона висвітлювала важливі політичні новини, що відбуваються в країні, і робила небезпечну журналістську роботу. Отримавши в 1940 році розлучення від Пауліни, Ернест робить пропозицію Марті. Однак незабаром відносини молодят «розійшлися по швах», через те, що Геллхорн була надто самостійна, а Хемінгуей любив панувати над жінками.
Четверта суджена Хемінгуея - журналістка Мері Уелш. Ця промениста блондинка протягом шлюбу підтримувала талант Ернеста, а також допомагала з видавничими клопотами, ставши особистим секретарем свого чоловіка.
У 1947 році у Відні 48-річний письменник закохується в Адріану Іванчич - дівчину, яка молодша за нього на 30 років. Хемінгуея тягнуло до білошкірих аристократок, але Іванчич ставилася до автора оповідань, як до батька, зберігаючи дружні стосунки. Мері знала про захоплення чоловіка, однак діяла спокійно і по-жіночому мудро, знаючи, що пожежа, яка виникла в грудях Хемінгуея, не загасити ніякими засобами.

Смерть

Доля постійно випробовувала Ернеста на стійкість: Хемінгуей пережив п'ять аварій і сім катастроф, лікувався від ударів, переломів і струсу мозку. Також він встиг перехворіти на сибірку, рак шкіри і малярію.
Незадовго до смерті Ернест страждав на гіпертонію і діабет, але заради «лікування» був поміщений в психіатричний диспансер Майо. Стан письменника тільки погіршився, до того ж він страждав маніакальною параноєю з приводу стеження за собою. Ці думки зводили Хемінгуея з розуму: йому здавалося, що будь-яка кімната, де б він не був, обладнана жучками, а пильні агенти ФБР слідували всюди по п'ятах.
Лікарі клініки лікували метра «класичним способом», вдаючись до електрошоку. Після 13 сеансів психотерапевти позбавили Хемінгуея можливості писати, тому що його яскраві спогади були стерті електрошоком. Лікування не допомагало, Ернест все глибше занурювався в депресію і нав'язливі думки, роздумуючи про самогубство. Повернувшись 2 липня 1961 роки після виписки в Кетчум, Ернест, викинутий «на узбіччя життя», застрелився з рушниці.

Цікаві факти

Одного разу Ернест посперечався з приятелями, що напише самий лаконічний і зворушливий твір у світі. Генію літератури вдалося виграти парі, написавши на папері шість слів:
«Продаються дитячі черевики: ніколи не ношені» («For sale: baby shoes, never worn»).
Ернест до остраху боявся публічних виступів, а особливо ненавидів давати автографи. Але один наполегливий фанат, мріючи про заповітний підпис, переслідував письменника 3 місяці. В результаті чого Хемінгуей здався і написав таке послання:
«Віктору Хіллу, справжньому сучому сину, який не може зрозуміти відповіді "ні"!» ( «To Victor Hill, a real Son of a Bitch, who can not take «no» for an answer»).
До Ернеста у Мері Уелш був чоловік, який не хотів давати згоду на розлучення. Тому одного разу розлючений Хемінгуей поставив його фотокартку в туалеті та почав стріляти з рушниці. В результаті цього спонтанного вчинку в дорогому готелі було затоплено 4 кімнати.

Бібліографія

«Три історії та десять поем» (1923);
«У наш час» (1925);
«І сходить сонце (Фієста)» (1926);
«Прощавай, зброє!» (1929);
«Смерть пополудні» (1932);
«Сніги Кіліманджаро» (1936);
«Мати і не мати» (1937);
«По кому дзвенить дзвін» (1940);
«За рікою, в тіні дерев» (1950);
«Старий і море» (1952);
«Хемінгуей, дикий час» (1962);
«Острова в океані» (1970);
«Райський сад» (1986);
«Збірник коротких оповідань Ернеста Хемінгуея» (1987);