Вірш Дмитра Павличка «Два кольори» та однойменна пісня, музику до якої написав Олександр Білаш є чи не найбільш відомою в Україні піснею. У ній автор говорить про те, що дочки-сини повинні не забувати, звідки вони родом і щО їм дали батьки, рідний край.

На написання цієї пісні її автори витратили всього один день. Сталася ця подія 29 лютого 1964-го року. Олеся — дочка О. Білаша (автора музики), розповіла, що Дмитро Павличко та її батько нудилися на одному із з’їздів комсомолу, коли помітили жінку з чорною хустиною у яскравих червоних квітах. Павличко звернув увагу товариша на хустину. На що той відповів: «Червоне — то любов, а чорне — то журба». Так виникла ідея написання.

Аналіз поезії «Два кольори»

Ліричний герой є українцем-патріотом. Він говорить про свою любов неньці, висловлює їй подяку за все, що вона для нього зробила.

Темою вірша є роздум ліричного персонажа над людською долею, над найбільш цінним для неї.

Ідея: виявлення теплих почуттів до матері, що вишивала сорочку для рідної дитини, яка була не чим іншим, як оберегом для сина, а ще спомином про рідний край та про рідний дім. Через ліричного героя автор звертається до всіх дітей, що покинули батьківську оселю, і закликає їх, щоб вони поверталися додому, провідували батьків, бо вони — найдорожчий скарб, джерело їхнього життя.

Віршований розмір: ямб.

Твір багатий художніми засобами:
• епітетами («незнані шляхи», «вишите життя»);
• метафорами («війнула в очі сивина»);
• рефренами.

Ця поезія стала гімном зв’язку поколінь, матері та дитини. А пісня «Два кольори», беззаперечно, буде ще довго лунати зі сцен, радіоприймачів та телевізорів мільйонів українців.