Павло Архипович Загребельний народився 25 серпня 1924-го року в с. Солошине, що на Полтавщині.

1941-го року хлопець завершив навчання в десятирічній школі і відразу, добровільно, вирушив до лав армії, на захист рідного краю. Тепер Павло Загребельний — курсант Другого артучилища в м. Київ. Він був учасником битви за Київ. Наприкінці літа цього ж року отримав поранення. По лікуванню та відновленню юнак пішов до військового училища, потім — знову на передову, де вдруге був серйозно поранений рівно через рік після першого разу — у серпні 1942-го. Більше того, молодий чоловік потрапляє до рук ворога. На довгі роки він стає в’язнем концтабору. Аж у лютому 1945-го року Павло знову стає вільною людиною. В цьому ж році він входить до складу воєнної місії СРСР в Зах. Німеччині. Повернувшись на Батьківщину, чоловік отримує посаду колгоспного рахівника, яким пропрацював до 1946-го, після чого став студентом філологічного факультету в Дніпропетровському університеті.

Отримавши диплом у 1951-му році, чоловік починає працювати в галузі журналістики (літературним консультантом відділення Спілки письменників України у м. Дніпропетровськ, літературним редактором газети обласного значення «Днепровская правда», у 1954-му році отримує досить вагому посаду в м. Київ — завідуючого відділом, замісником гол. редактора жур. «Вітчизна»).

1959-го року виходить друком перший роман автора — «Європа 45», а вже наступного року — ще два романи: «Європа. Захід», «Спека».

З 1961-го року Павло Загребельний працює на посаді головного редактора «Літературної газети» (наразі — «Літературна Україна»).

Майже десятиліття (з 1964-го року — по 1973-ій рік) літератор працює відповідальним секретарем, секретарем, заступником голови правління СП України. Далі службовими щаблями П. Загребельний підіймається до посади секретаря, а потім — першого секретаря правління СП України.

Його було звільнено через доноси Бориса Олійника (зі слів В. Коротича).

З 1979-го — по 1987 рік посідає крісло Голови Комітету з Державних премій імені Т. Шевченка. А з 1996-го року отримує членство в цій же організації, яка вже носить дещо видозмінену назву, де й пропрацював до 2005-го року.

Помер Павло Загребельний 3 лютого 2009-го року.

Могила літератора знаходиться в м. Київ, на Байковому цвинтарі.

Літературна діяльність та спадщина Павла Загребельного

Павло Загребельний заявляє про себе, як про зрілого автора своїм твором «Дума про невмирущого», який був видрукуваний 1957-го року. В ній оспівується воїнський та людський подвиг юного солдата війська СРСР, на якого чекала смерть в міцних лапах концтабору.

У 50-х роках літератор дав світові збірники малої прози «Вчитель», «Новели морського узбережжя».

А в 60-х — 70-х роках Павло Загребельний пише велику частину своїх романів: «День для прийдешнього», «Добрий диявол», «Диво» і т. д.
Щодо роману «Диво» варто зауважити, що цей твір — неабиякий вклад Павла Загребельного у скарбницю української літератури. Головний образ твору — Софія Київська, яка символізує руську державність та духовність. Далі з-під пера письменника виходять інші романи про історичну минувшину рідної країни: «Первоміст», «Смерть у Києві».

Дуже відомим твором Павла Загребельного є роман «Роксолана». В ньому розповідається про просту українську дівчину, дочку священика — Настю Лісовську, яка стала наложницею турецького султана Сулеймана і змогла підкорити його серце.

Павло Загребельний також пробував себе як драматург. Він створив невелику кількість п’єс, взявши за основу власні романи.
Постійно в періодиці виходили друком критичні та літературознавчі статті Павла Загребельного. Також дуже часто він виголошував доповіді, промови.

Ще літератор був кіносценаристом. За його сценаріями були відзняті кінострічки: «Ракети не повинні злетіти», «Лаври», «Ярослав Мудрий» тощо.
За весь період своєї творчості Павло Загребельний створив більше двох десятків романів. Так «Первоміст» та «Смерть у Києві» отримали Шевченківську премію.

Вклад Павла Загребельного в українську літературну спадщину неоціненний.