«Повість минулих літ» — це найдавніша пам’ятка українського письменства. Це літопис, складений в м. Київ в XII сторіччі.

Автор — Нестор Літописець.

Дата створення — початок XII сторіччя.

За жанром «Повість минулих літ» — літопис.

Тема — змалювання зародження людства, утворення різних народів, серед яких основну увагу приділено слов’янам, зображення подальшого історичного шляху східних слов’ян та їхніх правителів, показ становлення християнської віри на Русі, історія появи та розвитку писемності у слов’ян.

Ідея — уславлення Київської Русі та давнього походження слов’ян, піднесення патріотичних почуттів. Спонукання до спільної боротьби проти зовнішніх ворогів загальноруських народів, об’єднання руських земель та засудження міжусобиць — братовбивчих війн за посаду князя.

Головна думка — автор проголошує слов’янський рід рівноправним порівняно з іншими народами.

«Повість минулих літ»: сюжет
Велика частина сюжетної структури — оповіді про княгиню Ольгу та князя Святослава, а також історія про Бориса з Глібом, ще описується невдалий похід Ігоря Святославича та історія кончини Феодосія Печерського. Кінцівка літопису — смерть Святополка, датована 1113-м роком.

Композиційна будова твору «Повість минулих літ»
Твір не має якоїсь сталої єдності в композиційній будові та й жанрово він дуже неоднорідний. Літопис складається з богословських трактатів, житіїв святих, фольклорних та топонімічних легенд, історичних сказань, ділової документації, воїнських повістей, обрядової поезії, повчань та славослов’я, діалогів та монологів персонажів, свідчень сучасників змальованих подій.

«Повість…» починається з біблійних легенд про Ноїв ковчег та нащадків Ноя. Далі автор дуже ретельно розповідає про східних слов’ян та про найвизначніші епізоди з історичного минулого Руських земель, які фіксувалися в період до 1113-го року.

Автор, почавши датувати уривки із оповіді про перемогу князя Святослава в боротьбі з хозарами, де вказана дата 852-ий рік, працював далі з дотриманням хронології.

Мова, використана в літописі
Оскільки твір за жанром та стилем неоднорідний і являє собою сукупність дуже різноманітних текстів, то й мова, логічно, різниться. В текстах зустрічається використання східнослов’янської мови, церковнослов’янської (старослов’янської). Для цих мов притаманні різні стилі. Деякі епізоди змальовані в середньому, інші — у високому стилі. Для уславлення князівських подвигів автор користувався високим стилем та старослов’янською мовою.

Коли йдеться про простолюдинів і їхні вчинки (до прикладу, звернення київського люду до Святослава, де вони просять, аби він повернувся із походу, щоб захистити їх від печенізької навали), автором використана східнослов’янська мова, в оповідній структурі цієї частини також використовується розмовно-побутовий середній стиль.

«Повість минулих літ»: історія написання
Оригінальний літопис до наших днів не дійшов. Але він зберігся у складі списків 14-15 сторіч. Найбільш давніми прийнято вважати Лаврентіївський список (1377 рік), а також Іпатіївський (датований 15 сторіччям).
Лаврентіївський названий так через ім’я ченця Лаврентія, який займався його переписуванням. Другий же знайшли на території Іпатіївського монастиря — звідти й назва.

Літопис писався великою кількістю людей протягом довгого періоду, та закінчив його, впорядкував та назвав монах із Києва — Нестор.

«Повість..» також написана ще у двох редакціях. Одна — ігумена Сильвестра (до нього із замовленням такої роботи звернувся Володимир Мономах). Друга виконана для його сина Мстислава. Найбільш вдалою вважається редакція Нестора Літописця.

Художній аналіз літопису
Художні засоби, використані в літописі: метафора, порівняння, приказка та прислів’я, риторичні питання, порівняння, стійкі словесні сполуки. Розповідь веде, здебільшого, третя особа, та зустрічаються й діалоги.
«Повість минулих літ» — найдавніший літопис, який дійшов до нашого часу. Він ще має іншу назву — «Початковий літопис». До слова, в ньому змальована історія українського народу до періоду життя самого упорядника — Нестора Літописця, тобто до початкових років XII сторіччя.

В літописі розповідається про перші кроки української державності, про перших правителів-князів. Автором детально змальовуються їхні походи. Однією з таких історій є уривок, в якому йдеться про те, як Олег йде на Царгород, на в’їзді в який князь вішає свій щит — як символ тріумфу.

Дуже відомим фрагментом «Повісті…» є частина, в якій мовиться про те, що войовничий Святослав, якому не відомий був страх, і який ні за яких обставин не дозволяв ні собі, ні війську відступити, говорив «Іду на Ви!», аби відверто заявити противникові, що готується розпочати з ним боротьбу. Ця фраза стала крилатою.

Найбільш відомі сюжети з літопису: смерть Ігоря, помста його дружини Ольги за допомогою птахів, історія про загибель Бориса з Глібом від рук їхнього брата Святополка.

Провідними мотивами літопису стали возвеличення героїчного минулого Київської Русі та глибокі сумні переживання, приводом для яких стали братовбивчі змагання за князівські престоли та багато горя, принесеного нападниками.

«Повість минулих літ» можна асоціювати не лише з підручником історії. У творі у великій кількості також представлені оповідання, байки, поетичні та епічні сказання. Окремі частини твору ведуться у спокійному тоні, деякі — в драматичному, який місцями ще може перериватися аж надто емоційними вставками.

«Повість минулих літ» була взята за зразок під час написання Київського та Галицько-волинського літописів.

Написані вони про часи дванадцятого та тринадцятого сторіч відповідно. В купі ці 3 літописи утворюють один «Літопис Руський» — велику книгу про історичні епізоди, що відбувалися в Київській Русі до XIII сторіччя.