VII
У день, коли Тайах від’їздила, відбулося кілька вагомих ситуацій.

Дубок «Тамара» стоїть, похитуючись на якорі. Човнами до нього возять десятки дітей. Всі вони вбрані в однаковий одяг, бо їхній дім — дитбудинок. Вони схожі на аргонавтів, що прямують зустрітися з сонцем. Всі метушилися. Матроси злилися на дітей, бо побачили, що від хвилювання найменших дітей, палуба в кількох місцях помокріла. Останнім човном прибули кінорежисер та кінооператор. Знімальну камеру встановили на корму. Оператор крутив. Режисер стояв позаду та радісно споглядав за фінальною сценою для його картини.
Раптово задощило. Щогли швидко розхитали судно. Під натиском вітру вони впали на поверхню води, діти теж попадали у воду. Розпогодилося. Вже через пару годин журналіст брав ітерв’ю в Директора, який розповідав про те, що кілька маленьких дітей загинуло.

Директор повертається на знімальний майданчик біля павільйону, де його вже чекав секретар, що спішив повідомити про те, що від задушення загинула дитина. Той відказав, що йому відома ситуація на морі, але це було інше. У зйомках брало участь немовля. Потім автомобілем його та його матір відвозили додому. Жінка настільки зачарувалася швидкістю автомобіля, що не побачила, як дитинча задихнулося в її руках.
Пароплав в Італію вже давно відчалив. Сев, скінчивши всі справи на роботі, йшов додому. Біля нього, співаючи, йшли молоді актори. Я доєднуюсь.

VIII
Цей розділ — лист старшого сина Майка до батька, То-Ма-Кі.

Коли Майк прийшов, батька не було. Він ненавидів чекання. Вогонь в каміні згас, тож він вирішив його знову розвести. Аби розгорілися товсті дрова, він почав розпалювати батьковою книгою. Батька й досі не було, а Майк ненавидить самотність. Йому навіть спало на думку із кабіни пілота зробити віконце до пасажирського салону, що він і втілив у життя. В чеканні він метався кімнатою, потрощив стілець, поперекидав батькові папери. Потім кинувся все складати й побачив, що батько знову «пером длубається» в папері, себто пише. Він став читати, хоч остерігався батькового гніву. За годину в Майка був рейс. Маршрут Індія — Австралія з невеличкою зупинкою на острові Ява. Майкові хотілося обійнятися з батьком. Йому б хотілося взяти батька з собою.

Син написав, що в батькових писаннях завжди є морська тематика. А образ дівчини — немов вийшов за межі написаного. Йому не до вподоби, що батько деталізує робочі процеси зйомок. Та йому, звісно, не хочеться чути докорів. А ще син знайшов рядки про Будду. Він отримав його в подарунок від батька. Можливо, це та сама статуетка від Професора. Але він її викинув, бо вона відволікала жінок.

Синові припав до вподоби крайній розділ. Майк із задоволенням прочитав про те, як батько з акторами співав. Він подумав про те, якими могли б бути слова пісні. Нині модною є «Пісня капітанів», яка популярна серед пілотів.

Майк записав її для батька.

Під тобою знайома земля,
Капітан!
Кораблі підняли якоря,
Капітан!
По морях бригантини пливуть,
Капітан!...
Ще Майка зацікавив Богдан. Він написав про те, що йому до вподоби образ дівчини, та в той же час страшно подумати, що вона може виявитися його матір’ю.
Ще Майк припустив, що є зв’язок між островом Ява та Богданом, а ще зауважив, що на цьому острові все нудне, крім аеродрому.
Наприкінці він написав: «Щасливо, татку! Мине пару хвилин, і всі 5 входів до твого дому будуть закриті. Пробач. Бувай. Майк».

IX
Богдан — матрос, якого було врятовано, розказує про те, що з ним сталося. Відкривши очі, він згадав, що на якомусь острові йому напророкували кінець життя від води, тож подумав, що муситиме колись топитися ще раз. Він вже стільки разів ледь не гинув у воді, що вже навіть хотів сказати лікарю, аби йому приробили зябра.
Як цього разу він потрапив у воду? Причиною став його шлюб. Його найняв один румунський рибалка. У нього була сестра на ім’я Ганка. Він їй подобався. Богданові ж зовсім не хотілося на ній одружуватися, тож він вирішив втекти. Якось увечері чоловіки перебрали з алкоголем. Господар побрів, а Богдана зморив сон. Ганка розбудила його посеред ночі. Він не відмовив їй. Пізніше він сказав їй, що одружений. Жінка не лізла з докорами, не нагадувала, що вона та її брат вирятували його з води, що він би втопився без них. Та коли трапилася нагода, штовхнула хлопця в море. Далі вже вся історія відома.

До Ганчиного ж брата Богдан потрапив ще більш непростим способом. Він був на судні з вугіллям. У вугілля ховалися «зайці», тобто люди, які хотіли незаконно добратися до Балканського півострова. Не всі із них змогли вижити у вугіллі. За наказом помічника капітана мертвих людей викидали в море. Богдан попрікнув за це, тож за борт викинули і його. Матросові вдалося допливти до суші. На Балканському півострові здуру втрапляє до концентраційного табору. За кілька місяців прийшов полковник і сказав, що відвезе бажаючих на човнах додому. Дало згоду 2 сотні чоловік.

Богдан був серед цих людей і опинився на парусному суднові великого розміру. Дно цього старовинного брига вже було в деяких місцях продірявлене. Полковник був на суднові разом із красунею-донькою, якій було літ 16. Богдан поговорив із нею й дізнався, що вони прямують не у тому напрямку, в якому повинні. Стало ясно, що всіх обдурили. Богдан та хлопці вхопили дівчину. Полковник був в ярості. Сказали, що він отримає доньку, як виберуть воду, що набиралася в трюмі. Богдан планував накинутися на полковника, та потрібно було продумати, як бути з його озброєними охоронцями. Під час нападу полковник втік човном. Зостався лишень румун-капітан, який склав зброю, бо не ладен полишити своє рідне судно.

Попрямували в північному напрямку. В каюті лишилася дочка полковника, яку знайшов Богдан. Раптово парусник потрапив під обстріл. Матрос не розгубився. Він накинув рятувальний пояс на дівчину. І вони разом стрибнули в море. У них вийшло протриматися цілий день, а потім ще й ніч у воді. Богдан вже втрачав відчуття реальності, але ще притискав до свого тіла напівживу полковникову доньку. Рибалки побачили їх тоді, коли дівчина вже померла.

Лист Тайах до То-Ма-Кі
Генуя.

Жінка написала, що помітила в його листах до неї особливу теплоту. Зізнається, що з глибин її пам’яті часто виринає його образ, спогади їхнього знайомства та поцілунку.

Пізніше То-Ма-Кі став її уникати. Він написав їй, що абсолютно все має здатність минати. В той час Тайах надзвичайно сильно кохала свого чоловіка і коли лягала спати, то посилала йому вітання на Північ. Нікому це не було відомо.

Вона зараз знаходиться в Італії. Все їй там незвичне. Жінка отримала листа від свого мужа, але вона перестала до нього хоч щось відчувати. Між рядками ж від нього вона читає ніжне ставлення та увагу.
Тайах пише про те, що відчуває якусь незаповнену порожнечу. Її має заповнити хтось. Вона вагається про подальші стосунки з чоловіком. Радить То-Ма-Кі одружуватися лиш в тому випадку, коли хтось його покохає без тями, а не він когось.

Здоров’я тітки Тайах прийшло до норми. Тепер у дівчини є можливість бувати ранками на березі моря, плавати на човні, займатися скелелазінням. У неї з’явилися нові знайомі. Вони гарно до неї відносяться, певно через те, що вона іноземка, а ще через те, що має білявий колір волосся. Була вже в музеях італійських митців. Вже відвідала всі визначні місця Генуї. Планує поїхати до Мілану.

Тайах говорить про те, що бувають моменти, коли їй здається, що вона маленька та квола і в той момент їй надзвичайно хочеться мати поряд справжнього друга. Дівчина звертається до То-Ма-Кі з питанням, чи може вона вважати його своїм другом. Може, в майбутньому їм судилося ще зустрітися. Може, йому здається, що вона стала песимісткою, та це не правда. В її голові така кількість думок, що вона не може всі відразу запхати до слів.

Тайах пише, що радіє за Сева і шле йому вітання.

Лист писався не за один раз. Наприкінці P.S. був перекреслений. В ньому вона питала про Богдана. Разом з листом була світлина, на якій зображена Тайах, вдягнена в купальник, сидить на камені.

X
Під вечір в гавань увійшла канонерка. Ми пішли до потайного кафе, в якому можна було отримати пару-трійку люльок опію, чорної кави та контрабандного вина. Ми були не самі, з дівчатами. Із канонерки якийсь силует попрямував в Місто на човні. Я втягнув носом свіже повітря й відразу зблюнув. Після цього я знову пішов до решти, й ми почали серйозно говорити про зовнішній вигляд корабля, який потрібний для нового фільму Сева. Крім мене ще було 8 чоловік: господар шхуни, один з рибалок, Стелла, Муха, Поля, господар закладу, Сев, Богдан і я.

Богдан мовив, що нам потрібне судно для румунського капітана, пари матросів та полковника і його доньки, а ще на ньому пливтимуть вівці, 200 штук, яких полковник відправляє на заріз.

Сев перебив і мовив, що це судно призначене учням морської школи для практичного заняття.

Знаходилися недалеко від місця, де відбулася корабельна аварія. Велику кількість людей ми підняли з води на борт свого судня. Я та Сев — абсолютні дикуни в корабельній справі.

Ми з Севом домовилися, що детально обговоримо, яким має бути потрібне нам судно, оскільки я мав його міцного пов’язати з фабулою Богданової розповіді та тим, як бачить свою стрічку сам Сев.

Сев мовив, що перед ним картина постає наступним чином: високий берег, на якому знаходиться морська школа. Учні виходять в море. Якогось погожого дня вони чують, що десь стріляють з гармат. З марса кільком дозорцям стає видно, що постріли лунають із військового судна, яке цілить по паруснику, на якому є люди. Судно повністю розбивають, і воно йде під воду. Корабель дістався місця пригоди. Першими витягли двох людей — це були молодий матрос (Богдан) та дівчина, яку він тримав.

Ще Богдан розказав, що під час його народження, його мати віддала Богові душу. Коли новонародженого обмивали, то кудись повернулися, через що хлопчик ледь не втонув. Так і протягом всього свого існування Богданові судилося неодноразово топитися. Коли хлопчина підріс, то пішов в моряки. Його взяли в ролі юнги на напіввантажний пароплав. Коли вони зайшли в Японські води, то потрапили в час війни. Далі їх чекав тайфун, а потім вони втрапили на Філіппіни. Богдан блукав островами, аж доки потрапив в місто Маніла. Вночі він намагався забратися на якесь судно, та хтось вдарив його і він злетів у море. Місцевий житель витяг Богдана, який був напівмертвим, але він продав його на один з кораблів, що прямував в напрямку півдня. Подорожуючи, Богдан звик і до власника корабля та його команди, до якої входили люди найрізноманітніших кольорів шкіри та душі. Хоча в перший же день його добряче відгамселили, особливо хлопчині дісталося від безвухого китайця. Богдан розказував про свої враження від Магелланової протоки, подібної до підземного коридору з вогкими стінами, вкритими пліснявою. А ще ці стіни були покриті жахливими малюнками та розколинами.

Раптово господар кафетерію велів дівчатам податися геть. Увійшли міліціянти та забрали із собою Богдана через відсутність у нього документів.

Надворі ми помітили канонерку й поставили собі питання про ціль її приходу.

XI
Лист, який вміщався на 16-ти сторінках, від Тайах. Мав легкий аромат.
Мілан.

Тайах розповідає, що перебуває в гарному та спокійному настрої. Вона вже побувала в багатьох місцях. Нині знаходиться в Мілані, але наступного дня планує їхати до Берліну, де пробуде 7 днів. За цей час з нею сталися гострі та цікаві пригоди, зустрічі. Їй хочеться говорити рідною мовою, та немає з ким. Французька, італійська — ті мови, на яких вона говорить зараз. Тайах розповідає про ситуацію, що може видатися незначною, та значно важила та немов збудила від сну дівчину.

Про чоловіка Тайах вже не згадує. Велика кількість представників сильної статі прагнула бути з нею в стосунках, та вона всім відмовляла. Жінка дійшла висновку, що в неї атрофувалася здатність до почуттів.
Цього тижня Тайах їздила по Мілану з одним красенем італійцем. Він мав надзвичайну вроду, але водночас був надзвичайно дурний. Під час однієї поїздки у вічі жінці впав місцевий чоловік, який мав максимум 22 роки. Вона підійшла до нього й довгий час не могла відвести очей від нього. Сильне тремтіння було в її руці. Тайах слідувала за ним, ловила його погляди, була в розпачі. Італієць був здивований такою поведінкою дівчини.
Лист Тайах з Берліну.

Вона повідомляє, що прибула до Берліну й хоче договорити про незнайомого італійця.

Повертаючись на машині для туристів додому зі своїм італійцем, вона весь час не відводила погляд від красеня-незнайомця. Італійцеві ж спеціально досить гучно мовила: «Зоставте мене на площі Дуомо, я дійду самотужки». В соборі Дуомо зустрілися з незнайомцем. Вони спілкувалися італійською мовою. Він цілував її руку. Монахи та віряни поглядали на дивну пару. Дівчина відчувала потяг до цього чоловіка. Далі вони їхали в машині, а коли прибули до неї, то вона мовила, що чекає його о 6:30 в неї під будинком. Та через недосконале знання італійської вона висловилася неправильно, й він чекав її під собором, який зветься Дуомо. Зрозумівши свою помилку, Тайах приїхала в собор, та чоловіка вже там не застала. Аж раптово площею закружляло таксі. Це незнайомець не міг відшукати її дому. Жінка притихла в темному закутку й завагалася, чи треба їй показуватися. Не показалася.

Ще дівчина написала, що якось зустрілася з Богданом. Біля моря вона помітила особу, схожу з Богданом та італійським красенем. Вона обіймає його й розуміє, що це всього-навсього ліхтар. Жінка розплакалася.
Тайах зізналася, що знаю про це все лише я, тож не маю сумніватися в тому, що ми є друзями.

XII
Після прочитання я взяв люстерко й говорив до себе, заспокоював. Звертався до свого розуму, щоб він вгамував знервованість. Мені стало ясно, що Тайах покохала матроса. І хоч розумом та думками вона належала нам із Севом, та тілом — Богданові.

По мене приїхала машина від директора. З моїм прибуттям я застав Директора, що кричав всім присутнім, що відтепер я буду їхнім командиром. Потім повідомили, що мають прибути турецький міністр із комісаром закордонних справ. Відбуватиметься якась нарада і все це треба буде зафільмувати.

Я спитав, що там із Богданом. Директор відказав, що поки що його не можуть відпустити, доки не буде зібрана про нього вся інформація. Стосовно кінострічки Сева, то Директор говорив брати звичайний дубок і не морочити голову з кораблями.

Тоді я поставив йому питання: «Можливо, ти взагалі не хочеш, щоб цей фільм народився? Тобі здається, що варто лишень вдягати наш люд у роздерті свитки та вишиванки? Хочеш зображати лиш його перебування в стражданнях, злиднях, а ще безперестанку показувати соловейка та вічне мандрування із рідних земель — на чужі, де каторга, ярмо, де він стане перевертнем? Ти, певно, гадаєш, що ми не здатні, піднявши якір на своєму кораблі, розправити вітрила?»

Я попрямував до залізно-дорожнього вокзалу, по дорозі говорив операторові план дій. Потяг з комісаром прибув, і ми розпочали знімати. Комісарові на вигляд повернуло за п’ятий десяток. Він мав довгого носа, його погляд був хитрим, а губи дисциплінованими.

Пізніше ми зняли шикарний дім, в якому його розмістили, після чого я повернувся на роботу. Там я зустрівся із Севом. Він сказав, що наприкінці дня ми будемо продовжувати планування його стрічки. День добіг кінця за розгляданням плівок, наприкінці дня я гуляв по пляжу.

Вкотре відбулося зібрання. Стрілися господар суден, головний рибалка, Стелла, Муха, Поля, Сев та я. Було весело.

Господар трамбака повідав нам, що 3 десятки літ тому він був молодим та веселим, а ще обожнював попоїсти, добряче відіспатися і, звісно, пропонував свої кучері всім красуням на узбережжі. Було це до того часу, доки не закохався він до безтями. Якось, коли вони мали вчергове зустрітися з його коханою, він її не дочекався. Він розхвилювався й попрямував до її будинку. Там застав її помираючою. Дівчина та її батько були контрабандистами і цього разу їй не пощастило, вона була підстрелена, певно, вартовими. Чоловік промовив: «Кожна людина має в пам’яті таку ситуацію з життя, яку вона навіки буде відчувати й зможе розказати її найкраще від усього». Він вирішив стати монахом. В монастирі було дуже бідно і його мешканцями були лишень чоловіки дуже поважних літ. Він прорубав собі щось подібне до келії і став там жити. Якось, коли ніч була дуже місячною, він побачив, що келія нагадує йому каюту. Чоловік зрозумів, що дуже хоче вийти в море. Воно почало йому скрізь ввижатися. Далі він мовив, що так прийнято вважати, що Батьківщина — це земля, де ти народився та зріс. «Моя ж Батьківщина — море! Я мчав з гірських скель до моря, до його берегів, нехай і по стежках та хащах!»

Всі замовкли. Тоді заговорила Поля. Вона розповіла, що раніше мала чоловіка. Він був хорошим та інтелігентним. Вона хотіла мати від нього дітей. Якось вона стала помічати, що йому не спиться вночі. Причиною тому стала сильна туга за Батьківщиною. Згодом він поїхав на свою рідну землю та не повернувся. Поля тепер дуже б хотіла, аби було відмінено всі Батьківщини.

Рибалка досить грубо відреагував на її слова, обізвавши її шлюхою, мовляв, вона волочилася з усіма, тож тепер не має права голосу. Сев почав кричати на рибалку й вимагати, аби він перепросив у жінки. Той відказав, що не буде. Чоловіки почали битися. Сев разом із господарем трамбака відгамселили гострослова, після чого виштовхали його надвір.

Господар порадити в зйомках використати шхуну-бриг. Він говорив про дубок «Тамара». Раніше він був прекрасним судном, зробленим першокласним майстром. Дубок можна дещо перестроїти, привести до ладу трюм, встановити новенькі щогли, парочку, як треба для шхуни-брига. Господар попросив дозволу йому особисто взятися за ремонтні роботи.

За це й випили вина й перецілувалися. Я, Сев, Поля, Муха, Стелла та господар шхуни. Вийшовши з кафе, ми побачили, що біля дверей долі хтось солодко спить. Це був дуже п’яний Богдан. Він був сьогодні звільнений та так зрадів, що не втримався й на ногах з тої радості. Він обізвався, щось там бурмотів, а наостанок мовив, що повернулася руда видра (він мав на увазі Тайх).

XIII
З пам’яті комісара закордонних справ виринув спогад їхньої першої зустрічі із турецьким міністром на території Швейцарії. Тоді це було зовсім коротко. Минуло кілька років. Обоє цей час пропрацювали на своїх посадах. Нинішня зустріч має бути значно довшою.

Камера знімала дальній план, а також комісара. Йому назустріч пливла канонерка, на якій майорів турецький прапор. Судна привіталися за допомогою пострілів. Чоловіки з фотоапаратами намагалися пролізти між людьми, ледь не впритул до комісара. Вони були перешкодою для нормальної роботи кіноапарата. На міністрові був циліндр та великі рогові окуляри, а ще довге чорне пальто з великим хутряним коміром. Звучав турецький гімн у виконанні оркестру. Комісар привітався з міністром по-французьки.

Від цього моменту в мене було пару вільних годинок до їхньої зустрічі. Цей час я витратив на робочі моменти — організовував знятий матеріал. О 10 годині запланований банкет, і я прагнув видати вже готовий кінофільм на початок цього дійства. Самі ж зйомки мали скінчитися тільки о четвертій годині.

Вже відзняли близько 300 метрів. Всю плівку відправили на проявку. Потім — фіксаж та промивка, сушіння негатива. Далі позитивну плівку відправляли на виявлення, фіксаж, промивку та сушіння. Після цього позитиви розрізалися на кадри, і вже була можливість займатися безпосередньо монтажем стрічки. За цей час мною також були написані титри.

На фабриці я перетнувся із оператором хроніки та Богданом. Вони виглядали брудними, мокрими, та вкрай задоволеними. Вони фільмували з найрізноманітніших локацій, таких як: маяк, дубок, вода, дах зернонавантажувача, естакада. Весь відзнятий матеріал призначений для стрічки Сева.

Богдан звернувся до мене з порадою не дуже довіряти Севові, а ще бути обережним з «тією видрою». Він зауважив, що Сев цього дня дуже неспокійний.

Комісар з міністром говорили по-французьки. Метою зустрічі було укладення звичайного договору — торговельно-рибальського. Та комісар звернувся до міністра ще з питанням щодо внутрішнього морського басейну. Міністр відказав, що підпише. Всі вистроїлися для спільної світлини.

По закінченню дійства я працював в лабораторії. Було відзнято 600 метрів плівки.

Хоч я й працював, та не міг полишити думки про Тайах. Ненадовго бачив її вдень, коли вертався з особняка, в якому проводив зйомку. Біля жінки були Богдан із Севом. На її лиці яскраво виражалися надзвичайна радість та хвилювання. Тайах прибігла до мого авто та кинулася обіймати мене. Три рази отримав я від неї поцілунок, але всі 3 були якимись винуватими.

Я допрацював над плівкою. Водій повинен був доставити мене з кінострічкою в Будинок армії та флоту. Я переглянув плівку разом із монтажницею та шофером. Більше нікого до цього часу вже не було. О 21:45 ми вже були на місці. Комісар висловив мені подяку за кінофільм.

На моє прохання, водій доставив мене до Професора. Дорогою ми зустріли Директора добряче напідпитку. Він висловлював своє незадоволення щодо капітана «Ісмета».

Я давно вже не відвідував Професора в нього дома. Він пригостив мене чаєм та апельсиновим варенням. Він показав мені статуетку якогось східного божка, виготовлену зі слонової кістки. У нього був живіт величезного розміру, а ще він тримав квітку лотоса. Професор мовив, що я можу зробити їй подарунок — принести цю статуетку. Йому було все відомо. Тоді я отримав від нього стародавній рукопис із Китаю. В ньому був малюнок деталей та розмірів велетенського вітрила, нанесений за допомогою туші. Хоч мені не було ясно, який зміст закладений в нанесені слова, та по малюнках та кресленнях я збагнув всю схему будування. Ця дорогоцінна річ захопила мене.

Професор мав одинадцять книг про корабельну справу. Він спокійнісінько зміг би здати екзамен на капітана дальнього плавання. Всю цю літературу він перечитував для того, щоб доробити нам судно для фільму. Він мав велику кількість колег-декораторів, що мріяли про майстрування парусника, бо їм було не до вподоби будування декорацій на фабриці, які на другий же день потрібно було руйнувати. Коли Професор говорив це, то його очі зволожили сльози, та він намагався це не показувати. Я хотів знову сходити в порт, Професор намагався мене відмовити. Та я розпрощався та зробив так, як і хотів.

Вже настав нічний час. Йдучи, я запримітив, що за мною хтось слідує, намагаючись сховатися біля будинків. За цією фігурою виникла ще одна, в руці якої був ніж. Я накинувся на негідника, схопив його руку і з усього духу вкусив. Ця дія мене не врятувала. Правою рукою він вдарив мене по щелепі, а лівою вгородив ніж під ребра. Падаючи, я чув, що на злочинця налетів той перший, хто мене переслідував. Він щось закричав. Це був Богдан. Вони билися. Та тіло Богдана теж повалилося на землю.