Події роману "Собор паризької богоматері" Віктора Гюго відбуваються у Франції часів короля Людовіка ХІ, коли завершувалось об’єднання країни в національну державу з централізованою королівською владою, але ще залишились окремі області, які чинили опір королю.
Водночас, проти феодалів виступало закріпачене селянство, яке платило великі церковно-феодальні податки. Монарха не хвилювало повстання – він не вважав народ серйозним супротивником і зневажливо ставився до нього. Коли король дізнався, що парижани штурмують собор, щоб визволити якусь дівчину –чаклунку, він наказує “хапати отих мерзотників”, “знищувати простолюд”, “чавити голоту”.
Людовік ХІ– носій тиранії і зла. Це деспот, який за найменшу провину чи навіть без неї, відсилає людей на катування або страту, жорстоко розправляється з народом. Він ходить у старому капелюсі “з найгіршого чорного сукна” і старому каптані, “отороченону облізлим хутром”, і водночас витрачає величезні суми на пенсії вірним йому аристократам та на утримання двору.
У конфлікті “король - народ”, В. Гюго** **стає на бік народу, тому що він переконаний, що народ – говний творець історії, матеріальних і культурних цінностей. .Змальовуючи образи головних героїв – чарівну і ніжну Есмеральду, охопленого пристрастю Клода Фролло, потворного Квазімодо, автор застосовує прийом контрасту чи перебільшення: добро завжди протистоїть злу, огидне – прекрасному, мізерність- величі.
Есмеральда. Для злидарів Двору чудес вона була сонячним променем, що осявав їхнє жалюгідне існування. Вони вбачали в ній джерело Добра і Світла, радо виконували всі її бажання, піклувались про неї як про доньку, вважали її своєю володаркою, ставились до неї з глибокою пошаною і любов’ю, тому дізнавшись, що дівчині загрожує небезпека, пішли на штурм собору, щоб врятувати її. Злидні привели зовсім невинну дівчину на шибеницю.
Квазімодо. Люди ще змалку називали його “мерзенним страховиськом”, “напівмавпою”, “малою потворою”. Він був горбатий, глухий і кульгавий, але здатний на чисті й світлі почуття. Більше ніж себе, ніж собор з його дзвонами він любив свого господаря Клода Фролло, котрий урятував його і виховав. Закохавшись у Есмеральду, він робить усе можливе, щоб врятувати її. Зрозумівши хто винен у смерті дівчини, він розправляється з Клодом Фролло.
В образі Квазімодо, незважаючи на огидну зовнішність, зосередилась могутня внутрішня сила народу і переконаність у правоті своїх дій.
Клод Фролло. Замолоду він був замріяним філософом, що співчував стражданням інших. Він щиро полюбив молодшого брата Жеана і замінив йому матір, врятував і виховав маленького Квазімодо, але з роками, молодий архідиякон зрозумів бесплідність седньовічної науки, і знання викликали в нього почуття гордині і зверхності. Розгубленість і сум’яття в душі Клода викликане сумнівами в щирості людских почуттів і появою Есмеральди. Через те, що Есмеральда відмовила в коханні Клодові Фролло він ненавидить жінок, особливо циганок, вивчає судові вироки, за якими їх спалювали, звинувативши у чаклунстві. Клод Фролло є втіленням Зла, усього негативного, що несе в собі католицька церква епохи Середньовіччя.
Собор Паризької Богоматері це – не лише пам’ятка середньовічної старовини, а й славетне минуле Франції, цінність, створена руками народу.
7.08.2020