…Та (людина), що справді любить відчуває те, що інші не можуть. Любов, що подарована Небесами вона довго терпить… Це можна так сказати про велику любов Марфи Яркової до Михайла. В неї сімейне життя було складне з чоловіком Карпом… А Марфа все життя таємно любила чоловіка своєї подруги Софії. Які разом збиралися сімейно вечорами пісень поспівати разом, чи поспілкуватися… А чоловік Марфи був не дуже зацікавлений у такому дозвіллі… Ці почуття ще тоді горіли між двома закоханими… Але чоловік Софії того не подавав вигляду… Михайло ховав свій погляд від всіх, очі долонями прикривав. Можливо, тоді йому було не так боляче на серці та важко на душі боротися з великими почуттями до іншої... Михайло не хотів навіть на неї дивитися, щоб ще більше не мучити таємну кохану. Софія все бачила і розуміла, мудра жінка була. Михайло теж її дуже любив Марфу... Дружина все розуміла і жила з цим, чекали листів від чоловіка з Сибіру. Але по ті листи завжди приходила першою Марфа. Всю історію про це велике кохання мати розповідала своєму сину…Їхні почуття були настільки сильними, що вони відчували один одного через величезну відстань, через всі морозні, снігові сибірні дороги. Їхні душі зустрічалися. І Михайлу було важко від того, що Марфина душа витає щодня біля нього…Чоловік у листі своєму останньому просив дружину поговорити з Марфою. Щоб та, сказала їй, що він послав три зозулі з поклоном через відстань для неї. Як були на одному ярмарку він замовив пісню для неї…
Дуже сильна розповідь Тютюника. В сучасному житті теж бувають такі історії... І буває, що люди не наважуються на розлучення, щоб зійтися з коханою людиною... А тільки подумки чи уві сні наважуються до спілкування...