З першого погляду може видатися, що це роман про пригоди дітей, які після падіння літака, потрапляють на безлюдний острів. Але могутність слова закладена Вільямом Ґолдінґом у його притчу лякає своєю правдивою сутністю і змушує прозрівати.

Як ветеран Другої світової війни, Ґолдінґ аналізує її уроки, а здобутий на ній досвід стає найголовнішим поштовхом для написання шедевру - "Володаря мух".

Група хлопчиків, які вижили після авіакатастрофи, опиняються в абсолютно ізольованому просторі, без присутнього жодного дорослого. Острів стає тимчасово місцем їхнього мимовільного ув'язнення, так і їхнім особистим світом. Все це відбувалося у той час, коли в іншому, так званому дорослому світі точилася війна - у світі, де війни та кровопролиття сприймалися за норму.

Здавалося діти, усі однієї раси, усі майже рівного соціального статусу, однієї статі, одного віку. Звідки у них може з'явитися прояв звірської жорстокости?

Ґолдінґ не ідеалізує дітей, і не надає їм образів безневинності, він навпаки розкриває характери дітей із дорослим прототипом поведінки. Діти - це лише зменшена подоба своїх батьків, і від останніх залежить, яку долю людяності від них успадкують.

Цей роман не може не лякати, він залишає дуже подвійне почуття: захоплення прочитаним і водночас жах перед правдою життя. Бо він не про дитячу жорстокість, автор показує страшну сутність, приховану в людях, яка проявляється в умовах кризової ситуації - звіра всередині кожної людини. Хтось вивільняє його в люту злість, а хтось тримає його глибоко в собі та ховає під пеленою байдужості.

Ґолдінґ зневірився у суспільстві та державі, хоча і розумів - анархія ще згубніша. Він зневірився у науковому прогресі, хоча й знав, що в моральному занепаді винна не наука, а те, як її застосовують. Тому хвилюючись за майбутнє, змалював зменшену модель реального світу аби лише застерегти людство.

За романи, які допомагають зрозуміти умови існування людини у світі Вільям Ґолдінґ удостоєний у 1983р. Нобелівської премії з літератури.