Після прочитання попередньої книжки, у якій було викладено статистику та аналітику жертв громадянської війни в Іспанії, я захотіла ще більше заглибитися в цю тему. І для цього якраз згодилася книжка, яку я недавно придбала на книжковому аукціоні в підтримку ЗСУ. Це мемуари Джорджа Орвелла про його особистий досвід на війні в Іспанії. Книжка називається «Данина Каталонії». Українською вона вийшла у Видавництво Жупанського завдяки перекладу Ірини Савюк.

Наприкінці 1936 року Джордж Орвелл, якого надихнули ліві ідеї рівності та братерства, вирушив до Іспанії боронити республіку від франкістів. Як прихильник британської соціалістичної Незалежної лейбористської партії в Іспанії він приєднався до невеликої лівої партії, яка мала назву Робітнича партія марксистської єдності (РПМЄ або POUM в іспанській абревіатурі) і в складі її ополчення відправився на Арагонський фронт. На той час Орвеллу було вже 33 роки, він спробував себе у багатьох сферах, як в Британії, так і у її колоніях, був автором кількох книг та працював кореспондентом «ВВС» та лондонської газети «Обзервер». Але те, з чим він зіткнувся на цій війні стало для Орвелла новим і не надто приємним досвідом. З перших днів перебування на фронті він побачив у своєму підрозділі відсутність будь-якого вишколу, хаос і безлад. Більшість бійців були не старші шістнадцяти років. Це був одягнений в лахміття натовп дітей із застарілими гвинтівками, якими вони навіть не вміли користуватись. Умови їхнього перебування на фронті були жахливими. Відсутність зброї, голод і холод стали більшими ворогами аніж війська франкістів. Така армія трималася лише на революційному ентузіазмі. За словами Орвелла, ця війна скидалася на безглузду пантоміму.

Тогочасна політична палітра Іспанії була строкатою. На боці республіканського уряду було дуже багато різних партій та профспілкових рухів лівого спрямування. В їхньому переліку й особливостях позицій можна було легко заплутатися. Сам Орвелл пише, що не надто добре розбирався в тому хто є хто і пристав до бойового підрозділу РПМЄ лише тому, що прибув до Барселони з паперами лейбористської партії, між якими, очевидно, були певні звʼязки. РПМЄ була партією троцькістської ідеології, хоч напряму з самим Троїцьким ніякого звʼязку не мала. У своїй розповіді Орвелл, описуючи рух, до якого пристав, завжди пише слово «троцькісти» чи «троцькістський» в лапках, даючи тим самим зрозуміти, що не вважає ані підрозділ, в якому він служив, ані, тим більше себе послідовником російського революціонера. Це я пишу для того, щоб розтлумачити політичну позицію письменника, якого багато хто асоціює з троцькістським рухом. Хоча насправді ідеї цього напрямку були такі близькі Орвеллу.

Приїхавши у квітні 1937 року у відпустку до Барселони, Орвелл побачив, що ситуація в країні дуже змінилася. Ідеї рівності та братерства вже не були такими актуальними, а комуністи намагаються навʼязати свою гегемонію. Орвелл якраз потрапив у вир заворушень між комуністами й анархістами. Разом з РПМЄ він став на боці анархістів. Та, на жаль, після закінчення сутичок іспанські комуністи звинуватили в усьому РПМЄ, заборонили її та почали репресії. Здобувши такий досвід, Орвел розчарувався в революційних ідеях республіканців. Він відчув фальш і брехню, несправедливість звинувачень чесних й хоробрих бійців. Орвелл зрозумів, що республіканська влада розпочала ці репресії під тиском Москви. Сталін, підтримуючи іспанських комуністів, вів дві війни: одну проти фашизму, а другу, таємну, за монопольний вплив на міжнародний комуністичний рух. Тож все це мало не коштувало Орвеллу життя. З величезними зусиллями влітку 1937 року йому таки вдалося вирватися з Іспанії. А повернувшись до Британії під впливом ще свіжих вражень та емоцій письменник пише про це свої мемуари, які в 1938 році були опубліковані під назвою «Данина Каталонії».

Орвелл пише легко, просто і доступно. Відчувається рука великого майстра слова. Мені було дуже цікаво читати цю книжку. Відчувалося, що написана вона по гарячих слідах тих подій. І це дуже важливо та цінно для історії. Бо якби він писав свою книжку вже після закінчення війни, то, напевно, тогочасна історична диспозиція таки мала б вплив на викладення думок. Знаєте, зараз багато точиться дискусій про те, чи варто писати книжки про нашу сьогоднішню війну, чи не зарано описувати те, що ще триває. Досвід Орвелла показує, що таки не зарано. Особливо коли це не художні тексти, а нонфікшн, мемуаристика, есеїстика чи публіцистика. Бо це вже історія, яку треба зберегти для нащадків і яку потім будуть вивчати науковці та дослідники.

Мене важко запідозрити у симпатії до лівих поглядів. Для мене будь-яке лівацтво - це зло, яке засноване на популізмі і не віщує нічого доброго. Тож начебто я не мала б хвалити письменника, що сповідував такі погляди. Але буду хвалити, бо добре, що саме прибічник, а не противник республіканців, показав всю підступність гри, правила якої писалися у кремлівських кабінетах. Бо й досі нічого не змінилось, кремль і далі крутить Європою та всім світом, як циган сонцем. А ми мусимо платити за це дуже дорогу ціну. Я погоджуюсь з багатьма дослідниками, які вважають книжку «Данина Каталонії» однією з найяскравіших та найправдивіших розповідей про громадянську війну в Іспанії й одним із перших лівих протестів проти сталінської нечистої гри. Тому рекомендую її тим, хто хоче більше дізнатися про відповідний період європейської історії. Ви збагатитесь новими знаннями та побачите іншого Орвелла, відмінного від того, до якого звикли, читаючи його знамениті антиутопічні романи.