«Мені просто дуже потрібно, щоб це була історія кохання» - цією фразою можна охарактеризувати дуже тяжку книгу «Моя темна Ванесса».

Історія про роман між викладачем Стрейном та ученицею Ванессою в 2000 році. А в 2017 висовують звинувачення Стрейну на рахунок сексуальних домагань. Дізнавшись про це, Ванесса починає пригадувати події минулого та значення цього в теперішньому. Всі страхи та травми пригадуються і тепер їй треба зрозуміти : що ж то було 17 років тому, кохання чи прив'язанність до педофіла?

Це було важко. Спостерігати за поведінкою юної дівчинки, яка не до кінця усвідомлює, що насправді відбувається і живе в своїх фантазіях та рожевих окулярах. І вже дорослої, яка під впливом спогадів намагається зрозуміти, що є добром, а злом.
Пригадуючи свою юність їй здається, ніби все було добре. Випадкові дотики, натяки, які їй наче подобались. Роман, в який це все переросло, не був чимось примусовим. Вона сама цього хотіла. То ж що це було насправді? Насилля? Чи ні?

Може здатись, що це було за її бажанням, але то абсолютно нічого не змінює. Ванесса - жертва. На жаль, вона цього не усвідомлює. Стрейн занадто добре вміє говорити романтичними залицяннями через які у Ванесси виникає хибне уявлення про норми відношення. І повертаючись до самої першої фрази можна зрозуміти, що дівчина тримається за те, що було між ними тільки тому, що для неї важливо, щоб це була історія КОХАННЯ. Не НАСИЛЛЯ, а КОХАННЯ.

На цю тему можна довго і багато дискусувати.
Хочу відмітити те, що авторка підняла дуже важливу тему. Багато випадків є в реальному житті, проте про них може ніхто ніколи не дізнатись через викривлене розуміння і сприйняття ситуації.

Моментами мені було гидко, моментами тяжко, але ця книга дійсно варта була моєї уваги