Рівно два роки тому я прочитала роман Тетяни Белімової «Винуваті люди». Він одразу припав мені до душі, але його закінчення було відкритим і продовження розповіді аж просилося. І от зовсім недавно у Видавництво "КСД" вийшов роман «Чужа провина», який і є тим очікуваним продовженням. Тож я взялася за читання одразу, як тільки отримала від авторки книжку. Було дуже цікаво дізнатися, що приготувала доля головним героям вподальшому.

Для тих, хто не читав попередній роман Тетяни Белімової, повернуся трохи до початку оповіді. В її основі лежить складна історія кохання Марусі та Василя, двох юних душ, яким доля не зразу дає шанс поєднатися. Марусю видають заміж за шляхтича Юліана Ясенського, а Василь у розпачі подався у світи та став цирковим артистом аж у столичному Петербурзі. Нагадаю, що відбувається все це на початку ХХ-го століття біля містечка Ставище на Київщині. Нашим закоханим довелося пройти заплутаними стежками, щоб знову опинитися разом. Але тоді, на початку Першої світової війни, вони ще не знали, що доля готує їм нові, ще важчі, випробування. І саме про них розповідає авторка у романі «Чужа провина».

На цей раз авторка своєю розповіддю охоплює період з весни 1917 року до весни 1919-го. Можете уявити наскільки складними і буремними були ці роки для всього світу, а для України і поготів. І ось в таких історичних реаліях доводиться боротися за своє виживання нашим героям. Василь пропав безвісті на полях страшної війни, ніхто з рідних не йме віри, що він живий і лише Маруся не полишає надії на повернення коханого. А тим часом вона, наче бджілка, своєю щоденною рутинною працею забезпечує життя собі та своїм близьким. Марусі нема на кого розраховувати, нема від кого очікувати допомоги, вона сама мусить дбати про ближніх. Син Казимир, хоч вже і підліток, але насправді особливо потребує маминої підтримки. Василева донька від попереднього шлюбу Зоя - це ще одна проблема на Марусину голову. Здавалося б з Варею, Василевою сестрою, яку Маруся давно вдочерила, все добре: завершує у Києві гімназію і має продовжити навчання у медичній школі, але ж ні, буремні події 1917 року ламають всі плани на стійке та розмірене майбутнє. А далі, з приходом на терени України більшовицької терористичної навали, все стає страшним і непевним. Людське життя знецінюється, ніхто не знає, що буде завтра, кожен день може стати останнім.

Тетяна Белімова писала свій роман під час вимушеного перебування в австрійському селищі Тайссенезі, куди вона разом з двома дітьми евакуювалася на початку повномасштабного вторгнення. Всі ці події: російський напад, виїзд із охопленого непевністю Києва, поневіряння з дітьми в пошуках прихистку, сповнене тугою за домом життя в Австрії, болюча особиста втрата, безперечно, наклали відбиток на сюжет та емоційний фон твору. Авторка підсвідомо проектує сьогоднішні реалії на подіі роману та характери своїх героїв. Та й, погодьтеся, багато є подібностей у тодішній історії з нашим сьогоденням. Однією з локацій роману є саме це австрійське поселення, в якому довелося жити авторці. Там, у австрійських Альпах, опинився Василь, полонений солдат російської армії. Про його життя в неволі, про довгу, небезпечну та важку дорогу додому було читати особливо цікаво. Бо і подіі тодішньої історії, і перипетії на їх фоні реальних людей - це надзвичайно болючі, складні та емоційні переживання. Тодішній світ нагадував ламку кригу на провесні. Тріщини та розломи з’являлися у непередбачуваних місцях, одні шматки ішли під воду, а інші несподівано виринали. І ця некерована стихія поховала під собою не одне людське життя.

Окрім Ставища та Тайссенезі, події роману розгортаються в Києві, Петрограді та, як не дивно, в маленькому закарпатському селі Ужок, що притулилося до гір поряд одного з карпатських перевалів. До цього села я маю свої особисті сентименти. Моя спогади переносять мене у щасливі часи, коли не було ані пандемії, ані війни і ми відпочивали з родиною Купідурів, наших чудових польських друзів. Саме вони відкрили нам це місце з мальовничою природою, цілющими природніми джерелами та унікальною старовинною Михайлівського церквою, яка є пам’яткою всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. І зараз, завдяки роману Тетяни Белімової, я знову думками опинилася в тих краях. Правда, події сюжету, які відбуваються в Ужку, не надто приємні та легкі, але це не затьмарило мої добрі спогади про мальовниче та колоритне карпатське село.

В своєму романі авторка приділила багато уваги висвітленню всіх тих бід і нещасть, які принесли на своїх багнетах більшовики та «рускій мір» загалом. Вона показала зловіще нутро хваленої рускої душі. Бо нема різниці, чи це представник російського пролетаріату, чи вихідець з поневоленого росіянами бурятського народу, чи колишній петербурзький буржуа з чудовою західною освітою, всі вони люто ненавиділи і зневажали все українське, вважаючи своєю місією неодмінно знищити українців всіма доступними їм способами. На жаль, протягом двадцятого століття вони немало просунулися в досягненні своєї мети. Не зупинило їх нічого і у двадцять першому. Бо зараз вони ще з більшим завзяттям, навіть не прикриваючись якоюсь ефемерної шляхетною метою, хочуть стерти нас з лиця землі. Маю велику надію, що цього разу українцям таки вдасться відстояти своє право на життя. Та ціна за це кожен день платиться величезна.

Читати роман «Чужа провина» краще, звичайно, після прочитання його попередника «Винуваті люди». Так канва сюжету лягає логічніше і зрозуміліше. Але немає жодної проблеми, якщо у ваших руках опинилася спочатку друга книжка. Адже авторка майстерно вплела у свою розповідь деталі минулого, щоб читачеві було зрозуміло чому так чи інакше розгортаються події і бекграунд кожного персонажа.

Обидва романи Тетяни Белімової мають у своїй назві слово, коренем якого є «вина». У цьому закладена певна філософія. Бо так чи інакше, кожен в житті розплачується за свою провину, яку скоїв певними діями або ж своєю бездіяльністю. Персонажі цієї історіі теж за своє життя скоїли багато чого, що привело до драматичних, а деколи і трагічних наслідків. І цей клубок родинних та соціальних хитросплетінь, змальованих авторкою, має навести читача на певні думки та аналіз власних вчинків.

Роман «Чужа провина» завершується водночас і щастям, і бідою. Так зазвичай буває, коли доводиться жити у час війни та соціальних потрясінь. А ще авторка знову зробила фінал книжки відкритим. Він передбачає продовження історії Марусі та Василя, від чого я безмірно рада. Бо дуже хочу дізнатися, що сталося далі з героями, яка доля чекає їх в майбутньому. Тетяна Белімова, можливо сама того не підозрюючи, заклала початок прекрасної української родинної саги довжиною в століття. І я не здивуюся, якщо у якійсь десятій чи двадцятій її частині хтось з нащадків Василя та Марусі опиниться на фронті сьогоднішньої війни чи стане волонтером. Хоча цілком можливо, що він може стати зрадником чи колаборантом. Але нехай долю своїх героїв вирішить авторка. А нам, читачам, випала легша і приємніша функція - читати її новий роман і очікувати появи наступних.