"Байдужість. Вона і не гріх ніби, але інколи шкодить більше, ніж і не дуже добра справа."

Кілька років тому звичайна вчителька з географії пішла з дітьми в похід до лісу поблизу міста Радехова (тепер Червоноградського району). Там у лісі діти знайшли дві плити з єврейського кладовища. З історією походження знахідки у вчительки виникла ідея написання цієї книги.

Не байдужість до історії. Так, якби не шкільний проєкт з уроку історії наприкінці 90-х, то й світ не дізнався про Праведницю світу Ірену Сендлєр, котра врятувала в часи війни 2,5 тис. дітей-євреїв. Так само звичайна вчителька з географії Тетяна Пахомова не стала байдужою до історичного факту і відкрила світу історію про українських праведників Марію та Степана Січевлюків-Врублевських.

В основу роману лягла історія переховування українськими селянами - єврейки з двома дітьми під час трагічних подій ІІ Світової війни. Понад 800 днів в укритті під підлогою стайні, - все це було насправді.

На тему голокосту я вже перечитала чимало літератури, тому не скажу, що ця історія мене дуже зворушила чи розчулила. Відзначу лише, що у творі присутньо багато роздумів щодо людяності, віросповідань та приналежності до якоїсь нації: не важливо якому Богу ти молишся, яких традиції та звичаїв ти дотримуєшся, перш за все залишайся Людиною.

І все би так. Але, каміння полетить у город редакції видавництва. А все через англіцизми, які ріжуть очі:

"невістка, яка пройшла "фейс-контроль" у свекрухи.

далі ще гірше: отой український селянин Степан, предстоячи перед божим судом мовить, що "легко бути Джеймсом Бондом"

Ну справді, невже в солов'їній мові не знайшлися відповідники цим
англіцизмам?

За цей твір Тетяна Пахомова, удостоєна І премії в міжнародному конкурсі "Коронація слова", тут і справді хвала звичайній вчительці географії за небайдужіть до історії