Книжку Ребекки Кван прочитала за два вечори, сюжет навдивовижу простий і залипальний. Ти ненавидиш головну героїню, а все одно невідривно стежиш за кожною її дією та за кожним повідомленням у соцмережах.
"Убивцю", тобто "привида", який завше є в таких детективних історіях, розгадати було досить легко. Сюжет ніби носом нас тицяє: гляньте, яка непримітна персонажка, у якої зовсім немає мотивів дошкуляти головній героїні!
Неприємним відкриттям стало те, що американські підлітки, про яких пише Кван, захоплюються російською літературою. Бляха, навіть нашим підліткам ці книжки нудні. Що в голові в цих молодих людей?..
Потім я, правда, зрозуміла, нащо тим хлопцям та дівчатам цей книжковий джанкфуд. Це ж він їх і зробив такими маленькими стерв'ятниками, якою є русня. І вчителька, яка до них прийшла, була їм цілком до масті. Даремно тільки звільнилася, було б весело спостерігати за навчальним процесом.
Сподобалася вправа з літмайстерень: "Яка книга стала б для тебе ідеальною, якби ти переписала фінал?". Так от: у цій книжці я б теж переписала фінал. Мені дуже хотілося нормально покарати головну героїню, а не оце все. Бо в мене виникло враження, що авторка сама втомилася від мук Джуні і покарання в стилі хай-тек перетворилося на розв'язку в режимі "хай так" або взагалі "х*й з ним".