На жаль, не вмію завантажити титулку книги, тому біля моїх рецензій стоять не ті книги, про які я пишу.

ДУХОВНІ ТРАДИЦІЇ УКРАЇНЦІВ КРІЗЬ ПРИЗМУ СЛОВА
(Роздуми над книгою Ірини Баковецької-Рачковської «За Божим Духом». –К.: Саміт-Книга, 2023. – 48 с.)
Ірина Баковецька-Рачковська відома краянам як мисткиня, дослідниця традиційної української культури, ініціаторка та організаторка низки культурно-освітніх та мистецьких проєктів, засновниця бренду етно-одягу «RYADNO», письменниця (авторка 6 поетичних книг, 2 детективних романів та 3 дослідницьких видань), громадська діячка, етно-рок виконавиця, лауреатка літературних премій імені Михайла Дубова (2012), імені Валер’яна Поліщука (2014), Рівненської міської премії імені Уласа Самчука (2019), імені Світочів (2020).
Видання Ірини Баковецької-Рачковської «За Божим Духом» популяризує українську культуру та національний світогляд. Авторка розкриває два важливих для України періоди, два геноциди проти українського народу – Голодомору та російсько-української війни, метою яких є знищення української самобутності. В основі книги – духовна традиція вшановування померлих, важливим елементом якої є хліб як символ життя, «адже зерно, входячи в землю, помирає, щоб народитися знову і продовжити життя людству».
Ірина Баковецька-Рачковська, спираючись на дослідження Олени Боряк «Як янгол вестиме до Бога» та українського етнографа Хведора Вовка «Студії з української етнографії й антропології», описує атрибутику поховальної обрядовості, складовою якої є хлібина, яка має бути обов’язково круглою, «що символізує коло – вічність, що не має ні початку, ні кінця».
Поховальна процесія не обходиться без сити, колива і кануну. Ця традиція пригощання до сьогоднішнього дня має деякі розбіжності між регіонами як у назві страви, так і в її приготуванні. Так, скажімо, «у с. Дроздинь, розташованому на кордоні з Білоруссю, зафіксована номінація «кана» (але також і «коливо»), трохи південніше, у селах Березове, Кам’яне – «канун», і в решті сіл – «коливо». Авторка зазначає, що «дуже часто практикувалася традиція розломлення хліба для сити відразу гарячим, щоб пішла пара, адже вважається, що нею харчуються душі померлих».
Про коржики як поминальний харчовий атрибут, які пекли виключно на похорон, дізнаємося із досліджень Олени Боряк та Ірини Несен, а також із розповідей Наталії Кривко – фольклористки та носійки традицій Полісся. Ось що розповідає про коржики-рогашки Наталія Кривко: «Це круглі обрядові палянички, на які зверху ложили сир, а у піст мак. У цю рогашку встромляли свічку і вона стояла біля покійника/покійниці. Іншу рогашку на рушничку ложили на віко (кришку труни). Рогашку кришили у коливо аж до сорокового дня, на сороковий день уже у коливо кришили просфору. Рогашки випікали і на похорон, і на поминальні обіди: дев’ятини, сороковини і роковини».
Розповідаючи про традицію випікання пирогів «стовпчиком» на Кореччині, І. Баковецька-Рачковська спирається на дослідження Миколи Дмитренка «Народознавство», де йдеться про те, що випікання хлібних ярусів відносять до уявлень про Дерева життя, або Дерева Роду. Звернемо увагу на розповідь про коровай, який випікають на похорони неодруженого хлопця чи незаміжньої дівчини. В дослідженні зазначається, що «тісто короваю має традиційну рецептуру «скоромного» тіста: вода, борошно, яйця, молоко, масло, дріжджі, цукор. Проте прикрашання стриманіше, а орнаментика не несе символіки пари».
Цікаво дізнатися і про пшеничну кутю, адже «саме для поминальної традиції використовувалася пшениця, як символ хліба у початковій його суті». Одним із символів куті є достаток. Споживаючи зерно, родина підсвідомо просить у померлих пращурів, аби вони молитовно «посприяли» перед Всевишнім про добрі врожаї та земні блага живих. Тут авторка черпає інформацію, посилаючись на дослідження О. І. Предка «Аграрні культи».
Символом єднання світу живих та померлих є Великодній хліб, який називають паскою. У своїй розповіді дослідниця спирається на відомості етнографа Юрія Пуківського («Навський Великдень – «свято мерців»: традиції, звичаї та обряди»), який зазначає, що «для тижня після Великодня, який волиняни називають «Проводним», притаманний своєрідний комплекс народних традицій, який стосується теми вшанування покійних предків». Зокрема йдеться про поминальні трапези на кладовищі і зазначається, що «сьогодні на Провідну Неділю не прийнято споживати їжу на кладовищі – родина після відвідання могил рідних організовує поминальні обіди вдома».
Богослужбовий літургійний хліб – проскуру, просфору – використовують під час православного богослужіння Літургії для Євхаристії та для поминання під час проскомидії живих та померлих.
Авторка зазначає, що «просфора складається з двох частин, які виготовляються з тіста окремо одна від одної і потім з’єднуються разом, що символізує два начала Ісуса Христа – Божественне і Людське».
За християнською традицією просфору споживають перед вживанням колива, яке освячують на Панахиді – спеціальному молитовному комплексі, присвяченому церковному вшануванню померлих родичів на дев’ятий, сороковий день після смерті, роковини та в поминальні дні православного календаря.
Книга-альбом Ірини Баковецької-Рачковської «За Божим Духом» - це ґрунтовне дослідження про поминальні хліби на Рівненщині. У ній дослідницький аспект переплітається з поетичними творами, що яскраво відображають як трагедію Голодомору, так і російську агресію проти України і зворушують до глибини душі.
Сучасні світлини поминально-обрядового хліба, у випіканні якого поряд з досвідченими майстринями Марією Ковальчук, Вікторією Годюк та Світланою Виннічук взяла участь і молодша Ірина Рачковська, наочно доповнюють і підкреслюють зміст кожної розповіді, спонукають до збереження народних цінностей і традицій.
Книга-альбом глибоко актуальна у наш час. Вона є яскравим злитком української культури, що визначає нас як націю, оскільки в ній простежується не лише духовна традиція вшанування померлих, а й самобутній національний світогляд.
ТЕТЯНА МАРЦИНЮК,
кандидат філологічних наук,
м. Березне Рівненської області