В історії читання цієї книжки є кілька дивних і магнетичних моментів. Вони можуть навіть призвести до упередженості щодо сучасної італійської літератури зі знаком «плюс». Це перший прочитаний роман італійця – вдалий початок. Хіба наступний досвід може витверезити, як трапляється з літературною спадщиною різних народів, коли трапляються буквально шедеври і інколи – відвертий мотлох. Феномен Еррі Де Лука спрацював на користь італійської літератури, вразивши мене як письменницьким талантом, так і своїми персональними даними. Не списком регалій, романів, перекладів, фільмів. Де Лука, який позиціонує себе людиною невіруючою, самотужки вивчив древній іврит, не кажучи про інші мови, і переклав італійською декілька книг Біблії. Невіруючий! З оригінального стародавнього івриту, а не того, яким нині розмовляють ізраїльтяни. Навіщо? Власне, про письменника, як повелося, я нарив інформацію вже після останнього речення в романі. Тому варто почати з твору, а не біографічних деталей автора.

          Головним персонажем роману є літній італієць з деяким талантом до живопису і скульптури. Не з тих богемних, обтяжених замовленнями і учнями. Швидше, сам собі митець, волею обставин змушений повернутися до підзапущеної творчості. Знайдену ним роботу можна сприймати як ремесло, або вчасний підробіток, не надто складний для випускника мистецького закладу, нехай і після тривалого періоду часу, ніяк не пов’язаного зі скульптурою. Навіть більше, запропонована служителем церкви реставрація старого мармурового розп’яття ніяк не перетинається з релігійними поглядами виконавця. Та суть роботи, насправді, дещо делікатна. Колись давно автор скульптури відтворив тіло Ісуса Христа на хресті в тому вигляді, в якому римська влада здійснювала страту злочинців. Зі зміною часів, моралі і служителів церкви, а також із формуванням нових традицій в мистецтві, сакральність вплинула на вимоги до реалізму і нащадки колишніх замовників скульптури знайшли майстра, який «одягнув» Христа в гранітну пов’язку, щоб нагота не розривала шаблони часу. Але ж, новий виток історії спонукав церковних ієрархів відновити шедевр давно покійного автора, відкриваючи повноту трагізму невинної жертви. Ця справа дісталася нашому майстру на всі руки.

          Знімаю капелюха перед Де Лука і його героєм, схожим на автора тими ж поглядами, про що зазначено в творі. Здавалося би, знання фізіології достатньо митцю, а у випадку з лише реставрацією чужої роботи й поготів. Але ретельність, з якою реставратор почав готуватися до виконання завдання, ще той взірець для нас. Це як моє здивування: навіщо невіруючому італійцю знання біблійної мови? Щоб зробити черговий переклад Книги, яку він не вважає світоглядною, як, наприклад, я? І, між іншим, сеньйор Лука – перший з письменників, чиї біблійні роздуми доволі точні і відповідають написаному в Біблії. Лише пару разів він припустився помилок, однак я розумію їхню природу: для невіруючої особи це виклик так званим богословам і релігієзнавцям. Я готовий розсипатися компліментами авторові і його герою. Щодо останнього: не часто в реальному житті доводиться зустрічатися з такою ретельністю. Перш ніж взяти в руки інструмент, він веде консультації зі священиком, раввіном і мусульманином. Чого бракує фахівцеві для відтворення навіть не всього тіла, а тієї частини, яку прикривали гранітним шматком «тканини»? Можливо, це ми – люди віри не замислимося ні на мить над предметом пошуку реставратора. Майстер з книжки Еррі Де Луки говорив з людьми, які на його думку мали би думати над цим. І говорив, і читав рядки з Євангелії, працюючи в холодній майстерні, бо з отриманої інформації складалося, що розп’яття відбулося в доволі прохолодну пору року.

          Ретельність реставратора, як на мене, є рисою характеру письменника. Сеньйоре, чи не писали ви з себе? Таким було би моє перше запитання письменнику. Орієнтуючись в християнстві, юдаїзмі і ісламі, він повів героя далі і той наважився на операцію обрізання. Що, що, що? Чи не перебір? Я й сам близький до такої думки: явний перебір або екстремальний якийсь перфекціонізм. Навіть якщо йому належало відтворити природу гранично відповідально, з максимальною правдивістю, зразково і досконало. Невже в кожній роботі треба шукати крайнощі? Невже для зображення розп’яття потрібно себе розпинати? І тут не про тіло, а про невеликий фрагмент, втрачений в ході деяких реконструкцій. Література претендує на місце провідного чинника впливу, як і всі види мистецтва. Всі види творчості працюють за межею раціонального, на перебільшенні, на гіперболізмі. Ви звертали на це увагу? А на те, як вони формують особистість? А нації? Не ходитиму в далеку історію. Зразки знаходяться поруч із нами. Там, де продукували фільми Брат і Бригада, вигадка породила ще химернішу реальність. А Еррі Де Лука не багато перебільшив, адже мені відомі імена щонайменше двох чоловіків, які замислювалися над обрізанням, тому що Ісус Христос… Але на цьому я обриваю нитки побічних думок, породжених книжкою «Неприкрита природа». Де Лука належить поколінню письменників з найбагатшим інструментарієм слів, за допомогою яких вони будують складні неоднозначні сюжети, уникаючи при цьому нетактовності. Знаходячи делікатні словосполучення, вони не руйнують реалізм, якого домагаються сучасні письменники за допомогою обсценної лексики. Ось він – різний рівень майстерності. Рівень Де Лука для багатьох недосяжний. Може тому, що він сам – дивна людина? І пише про диваків? Але спробуйте мене переконати, що він – ненормальний. Навряд чи це в когось вийде.