Письменник Тимофій Бордуляк, живучи поміж галицького селянства, у своїй творчості прекрасно передав побут, працю, звичаї та повір'я Галичини у часи автро-угорської окупації. Тому й в творах автора читачами помітно простежується як же поетично ним змальоване життя українського села, і з якою любов'ю Тимофієм Бордуляком створено образи простих селян.

Так багато теплих почуттів викликав у мене персонаж з однойменного твору "Дід Макар" - старенький дідо Макар. Незважаючи на те, що дід прожив свій вік, звичка робити добро його не обтяжувала, бо цього прагнула його душа. Односельчани поважали старенького, він завжди приділяв час іншим, міг розвеселити, потішити добрим словом.

Якось повертаючись з похорон, та побачивши молоду вдову з маленькими п'ятьма дітьми, діда Макара розбурхали почуття співчуття, його переповнювали думки, які не давали спокою - як же важко тій сім'ї, що залишилися без батька. З часом дідусь не залишився остонь, він завітав до вдови Катерини та запропонував свою допомогу - поки молода вдова працюватиме у наймах, він приглянеться за дітками, повчить їх писемності, куснем хліба нагодує... Дід Макар не байдужий до людського горя, він розуміє, що в лиху годину найкраще єднатися та триматися всім разом, тоді й від теплоти людських сердець життя не видаватиметься таким жорстоким. Дідусь відчуваючи, що став потрібний, "зробився якись моторний", ніби окрилений  - "аж, тепер, на старість, чуюся цілком щасливим, коли маю про кого дбати, кого годувати". Ці повчання будуть завжди важливі, але як же вони актуальні зараз у важкі часи для українського народу, у часи війни. Бо краса людської душі - у її добрих вчинках, у допомозі тим, хто потребує турботи та піклування. Тимофій Бордуляк у своїх творах наголошує, що людину роблять прекрасною чуйність, доброзичливість, щирість та працелюбність. Саме такими людьми захоплювався письменник, зображуючи їх у своїх творах.