«Архіпелаг ГУЛАГ» - величезна праця Олександра Солженіцина про систему виправних таборів, яка базується на безлічі архівних документів, спогадів ув’язнених.

Книга читається дуже важко в силу різних обставин. Мабуть через те, що мені не вдалося знайти українського перекладу, та надзвичайно похмуре зображення долі арештованих осіб.

Видання багато в чому сформувало у моїй голові образ совка, про який старше покоління не воліло згадувати чи обговорювати – репресивно-каральної машини, яка нищить людські життя.

Автор описує табори як острівну систему, до якої ведуть безліч потічків і річок – так художнім прийомом автор зобразив долі тих, хто туди потрапляв. Часто – без повернення.

Книга розпачливо правдива, сповнена страждань, описів різноманітних знущань та вбивств під час арештів, зіслань. А ще – з’являється відчуття страху та навіть радості, що ти не жив у цей страшний період репресій та переслідувань, де за доносом якогось сусіда чи знайомого тебе могли арештувати та позбавити життя.

Детально описана психологія : думки, почуття та мотивація персон, які мали допитували, наглядали та виконували приписи та накази «керівників» чк чи нквс… Часто вражає цинізм, жорстокість та ненависть цих людей.

Часто нині можна почути, що «раніше було краще», «при Сталіні був порядок» чи інші улесливі фрази про життя в совку. Але для мене після прочитання цього твору сформувалась думка, що СРСР – найбільше зло, яке коли-небудь існувало.