Вже стільки пройшло часу від моменту прочитання цієї книги, й уже за цей час прочитано чимало інших книг, важливих і цікавих, але "Очима клоуна" сколихують мої емоції щоразу як згадую про неї.

Мені важко пригадати книгу, яка б настільки гостро описувала лицемірство суспільства. І хоча роман написаний більш ніж півстоліття тому - він і тепер змушує до глибоких роздумів. Цей твір порушує не лише дану проблему, він - багатошаровий, хоча найбільше почуттів розбурхує саме це. Тут про самотність, про втрату кохання, тут про розчарування у тогочасній дійсності, лукавство церкви, яка зраджує Божим канонам, про зневажливе відношення до відкинутих долею усамітнених людей.

Головний персонаж книги - Ганс Шнір, клоун за професією, одягає маску аби не так розвеселити глядачів як приховати свій сум. Він не може змиритися із дійсністю, що оточувала його - німецьке суспільство, яке у часи війни одягало маску байдужості, або ще в гірших випадках було катами мільйонів життів, після війни заповнює верхівки суспільства. Воно й далі продовжує маскуватися. Ганс не підлаштовується  під тогочасну дійсність, він прагне бути таким як є, тому поступово втрачає сім'ю, роботу, кохання та близьке оточення.

Ганс - самітник, який зневажає лицемірне суспільство, він не є пристосуванцем як інші, але й не веде боротьбу проти несправедливості, він просто втратив віру у будь що.

До речі, мені навіть стало цікаво порівнювати персонаж Ганса із іншими зневіренимм самітниками, як от Зеко із однойменної новели Іво Андрича.