В Парижі на четвертому поверсі живе Марі-Лор, незряча дівчинка. Вона втратила зір внаслідок катаракти, а ще під час пологів померла її мама, тож вона живе з татом, майстром ключів у природничому музеї. Він не здався і не склав руки, він терпляче учив дівчинку, що життя триває далі. Він вирізьбив для неї ціле місто, справжні вулиці і будинки, що оточують їхню домівку, щоб вона могла орієнтуватися, коли вийде з дому. Вона залюблена батьком, щодня пізнає щось цікаве в музеї від працівників, які радо проводять з нею час, вона захоплено читає книжки Жуля Верна, надруковані шрифтом Брайля. Та починається війна і її батько рятує цінний експонат музею, везе її в Сен-Мало, де живе їхній родич, двоюрідний дідусь. Вони їдуть на короткий час, а лишаються до кінця війни. Немало лих і поневірянь чекає на них у цій війні. У Німеччині в колисці промисловості живе хлопчик Вернер, який понад усе цікавиться технікою, радіо, тим, як усе влаштоване, мріє стати інженером. Гітлерівська машина лише починає крутитися, і Вернера забирають в Гітлерюґенд, де він стикається з різним, але намагається не втратити себе, і присвячує всі свої сили навчанню, щоб весь час займатися технікою. Так трапляється, що їм судилося зустрітися, але війна переламала все, і їхні долі і життя також. Книга не сумна і не жахлива, тут немає страшних деталей у великій кількості, але потім є про що подумати. Про те, чому люди такі жорстокі, і як так вийшло, що війна взагалі стала можливою. Що робити, якщо система невмолимо перемелює все, але є ті, кому ця вся ейфорія і безумство байдужі? Трохи незручно було спершу читати, бо книга складається з коротких шматочків, і перший час важкувато скласти все до купи. Сам стиль написання мені не сподобався. Я люблю книги на цю тему і певно, це одна з небагатьох книг, яка просто не зайшла через самого автора. Але відгук про неї захотілось написати вже після серіалу , який зняли на основі цього роману. Його я дивилась не відриваючись хоч знала весь сюжет, але саме там змогли передати всю глибину і атмосферність цієї історії. Це вперше коли більше подобається екранізація ніж книга.