Читанка для Мануеля

Цей текст не прагне бути цілісним. Навпаки, він дихає вставками, документальними фрагментами й тихими сторінками, складеними для того самого Мануеля. Оповідні шматки перетікають у політичні хроніки. Кортасар ніби ставить перед нами листочки, вирвані з різних реальностей, і пропонує скласти з них власний порядок — або не складати зовсім. Фрази нагадують спробу втримати на папері те, що не має форми. Відлуння сміху, ритм вулиці, спалах спогаду. Книжка звучить як колаж, але в цьому колажі прихована емоційна логіка. Читач рухається між реальністю політичної боротьби й особистими острівцями ніжності, між документами й сновидіннями, і саме ці переходи створюють справжній нерв твору. Кортасар показує, що життя складається не з подій, а з напруг між ними; і саме ці непевні проміжки формують людину. “Читанка для Мануеля” нагадує коробку з перемішаними доказами й спогадами, де кожен читач сам розставляє акценти.