Цитата автора: Еліна Заржицька книга: Як черепаха Наталка до школи збиралася

5
Середня: 5 (1 оцінок)

День 7
Як Наталка до школи збиралася

– Маю гарний наплічничок для зошитів і книжечок, – виспівувала черепаха Наталка, милуючись своїм новеньким яскравим наплічником.
У двері хтось постукав.
– Хто там? – запитала Наталка.
– Листоноша. Вам пакунок. Від бабусі.
Наталка відчинила двері, взяла пакунок, розгорнула його і... Ні, ви ніколи не здогадаєтесь! Це був точнісінько такий самий гарненький наплічник!!!
За п’ять хвилин Наталка отримала ще два пакунки, а потім ще вісім. (І всі – від люблячих родичів, точнісінько з такими ж наплічниками).
– Що мені робити з цими...– схлипувала Наталка.
А потім вигадала. Вона подарувала їх своїм однокласникам. Відтепер увесь клас дружно співає: «Маю гарний наплічничок...».

День 8
Як Наталка Тришу читати навчила

– Не розумію я ці літери. Як із них слова утворюються? – скаржився черепашці Наталці засмучений Триша.
– Але ж це так легко, – втішала його Наталка. – Треба тільки захотіти зрозуміти.
– А як? – пробелькотів Триша.
– Ну, наприклад, слово «дощ», – пояснювала Наталка. – Послухай, як він шумить у лісі: д-щ, д-щ, д-щ...
– Зрозумів! Зрозумів! – захоплено закричав Триша.
Так Триша навчився читати.

День 10
Як Наталка пуголовку Грицьку допомогла

– Ох, ох...ух, ух...– жалісно стогнав пуголовок Грицько, виглядаючи з води.
– Що з тобою? Чи не захворів? – запитала його добросерда черепаха Наталка.
– Ні, я здоровий. Тільки в школу дуже хочу. А в мене ще лапки не виросли і хвіст не відпав. Коли ще я жабенятком стану, – скаржився сумний Грицько.
Наталка замислилась.
– Не журись, – нарешті сказала вона. – Я знаю, як тобі допомогти. Зараз я наповню водою склянку, посаджу тебе в неї і піду до школи. Будемо разом вчитися, за однією партою.
Грицько відчував себе щасливим. Наталка теж. Адже їй до вподоби допомагати друзям. А вам?

День 14
Наталка каже: «До побачення»

– Час готуватися до зими, – нагадала черепаха Наталка сороці Соні. – Я вже утеплила свою нірку.
– Невже ти будеш спати всю зиму? – з жахом запитала Соня. – Як же ми без тебе? Ми ж засумуємо! Ми ж без тебе пропадемо!
– Я теж хвилююся, – зітхнула Наталка. – Бо хто ж буде за вами доглядати, втішати, виховувати? Але нічого не поробиш...
– Але ми точно будемо за тобою сумувати, – зацокотіла Соня.
– Не треба, – промовила черепашка. – Зима – не час для пригод. Перекажи всім, кого зустрінеш, що я прошу їх поводитися тихо – до наступної весни. Приходьте до моєї нірки, коли розквітнуть проліски. До побачення!
Сорока полетіла, а черепашка зникла у нірці.

вгору
0 користувачів проголосувало.