“Життя завжди здавалось мені випадковістю. Я й зараз вважаю, що треба благословляти лише один день, який розпочинається за вікном, і не замислюватись про два найближчих! Усе, що я вибудовувала у своїй уяві, було зруйноване в одну мить – затишний будиночок, подорожі, море квітів на підвіконні, бібліотека, зібрана з любов’ю, кіт і пес, картини на стінах, фільми, які хочеться дивитись у двох, музика, дощ, сніг, новорічні свята, камін, хрусткі простирадла й, звичайно ж, приємна важкість немовляти на перехресті рук… Нелегко усвідомлювати, що цього вже НЕ БУДЕ. Я й досі не розумію, звідки взялася сила прийняти це “не буде”. Адже мені доводилось зустрічатися з людьми, які не могли й не хотіли змиритися із цим і щороку чекали змін. Яких? Вони й самі не могли пояснити цього. У них від початку була закладене схема щасливого, безхмарного існування, й змиритися з тим, що у неї, як у прокрустове ліжко, не може вміститися реальність, - було вище їхнього розуміння. Я ж цитувала про себе слова Мандельштама, з якими він колись звернувся до своєї дружини: “А хто сказав, що ти ПОВИННА бути щасливою?!” Справді – хто? І невже щастя в тому, щоб усе життя “просвистати, мов соловей” (Ірена Роздобудько – Ґудзик)