— Школа... школа — здирство, школа— грабiж... — кинув мотузку, надiв шапку. — Школа останню сорочку стягне з тебе, — в груди себе... Та мов аж з плачем: — Оста-а-н-ню со-рочку!
"Чому б і справді мені не женитись?" — подумав він собі. Було б добре, коли б у його була жінка: обід варила б йому, сорочки прала, а він лежав би собі на печі та погукував би до неї: "Стара, а принеси огню, я люльку запалю!.."
Україна — це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці, медовії та молочнії ріки... Україна — це марні, обшарпані, голодні люди... Ідуть на панщину чорні і німі. Ідуть, дітей ведуть... Україна — це царське та панське безмежне свавілля... Праця до сьомого поту...
"Та довкола знову мертвяцьке ніщо, яке огортає смутком і трощить глузд на друзки. Людці з неясними мотивами. Правила, які не є правилами, і кордони, які не є кордонами."
"Ось він — безцінний момент, просіяний крізь змарновані залишки руди непорозуміння та чвар. Хай нетривкий і тендітний момент, але потужний. Такий, що одночасно забиває подих і відкриває друге дихання."