Маємо дивну сімейку: тато - комп'ютерний геній, що працює в майкрософт, дивакуватий як і багато комп'ютерників. Може він і помічає, що вони живуть в будинку, який ще 20 років тому слід було відремонтувати (а тепер так взагалі на голову тече, підлога згнила, а за шторами - пагони ожини), але ніяк цього не показує. Ходить на роботу, обідає з дружиною, проводить час з дочкою. Мама - дивакувата відлюдниця, талановита архітекторка, яка отримала психологічну травму, пов'язану з роботою і тепер просто живе, дивно проводячи час. Наприклад, вона не має жодної подруги, з її подачі сім'я живе в напіврозваленому будинку. Вона не готує їжу, а замовляє з різних пафосних ресторанів, а щоб не травмувати психіку виглядом брудного посуду, просто розпихає його по шухлядах, де його потім знаходить помічниця по господарству і миє. Вона так не хоче комунікувати з людьми, що найняла собі якусь помічницю, якої вона ніколи не бачила, бо та живе в Індії, дала їй всі номери кредиток, соціального страхування, довіреності на підпис і тд. А дочка, яку до речі, звати Балакрішна або просто Бі, теж певним чином ексцентрична особа, вчиться в креативній школі, має найкращу подругу, не бачить в батьках нічого дивного, а канікули мріє провести в Антарктиді. І поступово ми починаємо більше дізнаватися про те, чому Бернадетт стала такою дивачкою, що при цьому відчуває її чоловік, як триває підготовка до поїздки, ким виявилася та дивовижна індійська помічниця. І куди, зрештою, безслідно зникла Бернадетт, і як Бі вдається її знайти. Читалося швидко і цікаво, хотілося дізнатися, що ж там далі. Але як згадати, книжка досить таки хаотична. На один раз.