Доця

Ця книга - це могутній протест проти війни. Вона змушує замислитися кожного про несправедливість, що панує у світі та про можливі шляхи її подолання. Її неможливо читати без сліз на очах. І не тільки через події, що в ній відбуваються, а й через розуміння того, настільки вони є близькими для кожного українця нині. Якщо для більшості із нас війна почалася у 2022, то для героїв книги - у 2014. Вони були одні із перших, хто відчули на собі статус "невільного вдома". Але варто зазначити, що не кожен із героїв твору сприймав вторгнення на Донбас "ополченців" як негативне явище. Ось, наприклад, слова однієї з персонажок, Марини. На питання подруги (головної героїні), чи не здається тій, що почалася війна, вона відповідає:  "Та яка там війна? З ким? Проти кого? Україна буде воювати? Проти Росії? Це ж слон і моська, там тільки плюнуть - від нас мокрого місця не залишиться. І потім, якщо чесно, мені все одно. Що один паспорт, що другий, що зразу два, мені без різниці. Росіяни - хороші люди, і що, я маю на них кидатися, якщо там нагорі щось не поділили?"  Проте, не зважаючи на зовнішні обставини: численні зради, небезпеки, замахи на життя, головна героїня, "Ельф", не втрачає самоконтролю і продовжує боротися за справедливість. Її не лякають "ополченці", війна гартує з неї воїна. Я захоплююся її мужністю та вмінням тримати себе в руках. Адже навіть у ситуації, коли друзів вже поряд немає, здавалося, виходу не видно, вона говорить: "Навіть якщо довкола тебе немає України, навіть якщо там пустка й лід, навіть якщо там тьма єгипетська, у тобі самому України стане з головою, бо Україна - це ти." Її слова стали підтримкою для мене у ті часи, коли руки опускаються і немає сили іти далі. Надіюся, вони будуть підбадьоренням для кожного, хто прочитає цю книгу.