Уяви собі, що в тебе є можливість здійснити одну подорож в минуле для того, щоб зустрітись з дорогою тобі людиною. Та потрібно дотримуватись певних правил - розуміти, що хід подій не змінити і випити каву допоки вона не охолоне. На протязі всієї книги я роздумовувала над своїм життям і з ким би сама хотіла зустрітись. Отже, автор запрошує нас в атмософерне токійське кафе, де це все можливо, але за певних умов. Книга має камерну атмосферу, схожу на театральну постановку, адже події розгортаються переважно в межах одного закладу. Чотири історії, сплетені навколо відвідувачів кафе, змушують задуматися про цінність моменту, недосказані слова та втрачений час. Кавагуті майстерно поєднує магічний реалізм із глибокими людськими емоціями. Стиль його письма легкий, майже медитативний, що дозволяє насолодитися кожною сценою та повною мірою відчути настрій героїв. Загалом «Доки кава не охолоне» — це зворушливий роман, який підійде для тих, хто шукає атмосферну, рефлексивну історію з елементами чарівництва. Це книга про важливість слів, які ми не встигли сказати, і про те, як навчитися жити далі, не озираючись назад. Книга підіде для читання тому хто хоче почитати щось атмосферне та затишне, наштовне на роздуми про прийняття минулого. Якщо шукаєш динамічного сюжету - це книга не про це. Тому в кожному моменті життя - своя книга. До мене вона потрапила в руки саме тому, коли я була в пошуках такої атмосфери. Тож читаючи її я змогла проникнутись та насолодитись атмосферою цього невеличкого, затишного кафе та тими історіями, які були з героями книги. ☕ Оцінка: 4.5/5