Зараз відкриваю для себе заново драматичні твори Лесі Українки. Сьогодні - про драму –феєрію "ЛІСОВА ПІСНЯ".

Вражає глибина та чистота української мови, багатогранність сюжету, адже міфологія є тлом для розгортання глибших конфліктів.

В словах мавки звернених до Лукаша «Не можеш ти своїм життям до себе дорівнятись» передано конфлікт митця з суспільством, Лукаш мав талант, дар митця, він сам не усвідомлював цінності та сили цього дару. Хлопець занедбав свою душу, заради буденних обов`зків.

Дядько Лев знав, наскільки важливо людям жити в гармонії з природою, а через споживацьке ставлення людей до лісу може спіткати справелива кара (Після смерті дядька Лева, родина Килини порушує «умову» з силами лісу, зрубавши дуба).
«Ні, я жива, я буду вічно жити. Я в серці маю те, що не вмирає» в цих словах передано незнищенність та силу кохання, що для мавки важить більше, ніж життя.

Коли Мавка дізнається, що Лукаш засилає старостів до Килини, то віддає свою душу безодні, її забирає у підземелля «той,що в скалі сидить». Лісовик карає Лукаша, перетворивши його на вовкулаку, але Мавка почувши те страшне виття і впізнавши голос коханого, рятує його ціною власного життя, перетворишись на безтілесну тінь.

В тексті драми дуже детальні описи одягу прсонажів, костюмів персонажів української міфології: русалок, перелесника, водяного, потеречат та ін.

Мене захоплює, що Леся Українка писала рідною українською мовою, коли все українське мова, традиції, обряди – було під загрозою існування, а поетеса ніколи не йшла на компроміс та проти власного сумління, знала багато іноземних мов, багато та наполегливо перекладала тексти, листувалась, творчо працювала до останнього подиху.

Її приклад спонукає нас, українців не здавалась перед труднощами, хоч ГЕНІАЛЬНА УКРАЇНКА завжди розуміла щвидкоплинність життя, тому, цінувала кожну мить...