Після прочитання цього твору на душу ліг невимовний тяжкий біль. Біль за трагічне життя простих українців. Наша історія і сьогодення дуже сильно перекликаються, просто круговорот подій. Історія про нелегке життя української жінки, до того ж сироти, Марії. Скільки горя випало на її не легку долю. Спочатку вийшла заміж за нелюба, хоч він її і не ображав, але ж не до душі був. Народила сина, була втіха, але він помер. Невдовзі дочку, та теж не вижила. Розлучилася. Вийшла заміж вдруге, вже за покликом серця, але терпіла від нього побої та приниження. Але пережила і це. Родила ще діточок, життя ніби налагодилося. Але забрали чоловіка на війну з Японцями, хата згоріла. Але і хату відбудували, і чоловік повернувся. Так нове лихо - почалася війна з німцями. А саме сини підросли, що вже цар кличе захищати Батьківщину. Потім колективізація. Сини стали по різні боки барикад. Максим зрадив свою сім'ю. А потім як наслідок на додачу ще й голод. Просто жахіття. Читати цікаво. Адже стиль написання в автора неймовірний. Але так тяжко, що важко описати всю ту палітру емоцій. Радила б прочитати кожному українцю.