Дуже емоційна книжка спогадів англійської медсестри - від не дуже благополучної юності до перших днів у різних відділеннях різних лікарень і аж до останнього робочого дня. Найрізноманітніші пацієнти - від недоношених немовлят до схильних до насильства психопатів, перші прийняті пологи і перші смерті. Роздуми про власне життя і місце в ньому та більш глобальні думки про Національну систему охорони здоров'я, роль медсестер у житті кожного і про те, якою має бути ідеальна медсестра і лікар. Хоча власне медицини в цих спогадах небагато, все ж таки я дізналася і деякі речі цілком практичного характеру, про які чомусь ніде раніше не читала і мені ніхто не говорив. Наприклад, що знеболювальне потрібно приймати до того, як настане пік болю, що найкраще приймати його за найперших дзвіночків, так можна не тільки уникнути того самого піку,та й в принципі ліки діють набагато ефективніше. В книзі Крісті без приховування розповідає, як сама потрапила в професію медсестри і як туди потрапляє більша частина інших (дівчата з не найблагополучніших родин - їх приваблює безоплатний гуртожиток, стипендія та гарантія працевлаштування, або дівчата з заможних родин, що йдуть з ідейних міркувань, багато тих, хто приходить з релігійних мотивів). Але тільки реальна робота у відділенні може показати, чи здатна людина тут працювати. Сама Крістін багато разів переводилася, шукала відповідне саме собі місце. Спочатку мені це не сподобалося, немов вона все шукає містечко легше і ніяк не зрозуміє, що немає в цій професії таких місць. Але потім я визнала, що вона має рацію - немає гіршого, коли медсестра чи лікар ненавидить місце, де працює. Крісті показує, чим відрізняється робота в різних відділеннях і які типи особистості краще пристосовані до різних типів роботи. Які типи обов'язків виконують медсестри і що часом доводиться робити не за інструкцією. Історії пацієнтів читати дуже сумно, особливо про дітей. Рекомендую тим, хто любить медичну тематику та такого плану коротенькі історії.