Відгук про книгу: Там, де співають раки

Цю книгу я не читав, мені її читали, розповідали, пояснювали ... Так ти сприймаєш по іншому. Тому мій відгук буде своєрідний і нетиповий для чоловіка, а може то й добре ? (риторичне запитання). Овенс чудово пише про болота і птахів, але насправді пише про те, як чоловіки формують жіночу психіку. Батько, який залишає дочку, вчить її, що вона нічого не варта. Перший хлопець, який кидає, підтверджує цей урок. Другий, який бреше і намагається взяти силою не заслуговує хоча б на дещицю поваги. І коли ти, чоловік, і тобі про це читає жінка - починаєш розуміти. Кожна жінка, яку ти зустрічаєш, несе в собі історії покинутості. Може, не таку драматичну, як у Каї, але свою. Батько, який не приходив на вистави, хлопець, який обіцяв зателефонувати і не зателефонував, чоловік, який піднімав голос і лякав. Ми, чоловіки, маємо владу ранити, навіть коли не хочемо і єдиний спосіб цього не робити - бути присутніми, тримати слово, поважати вибір, не зникати, коли складно, не вважати себе власниками того, що нам довірили. Після цієї книги дивишся на дружину, дочку, подругу по-іншому. Бачиш не просто людину поруч, а всю історію покинутості, яку вона несе і розумієш: твоя робота - не рятувати, не виправляти, а просто залишатися. Навіть коли складно, особливо коли складно. "Там, де співають раки" - це не жіноча книжка. Це книжка для чоловіків, які хочуть зрозуміти, чому їхні партнерки іноді не довіряють, іноді відштовхують, іноді бояться, бо кожна з них колись була Каєю, маленькою дівчинкою, яку хтось покинув.