Для мене це перше знайомство з автором, саме як письменником. Всі знають, що Фоззі музикант, але не всі знають, що він ще й пише книги.
Розповідь ведеться від імені одинокого пенсіонера, який волею долі потрапляє до будинку для одиноких літніх людей. Розповідається про життя в ньому, про людей, які там опинилися, про тих, хто там працює, про відносини і відношення. Читаєш, і серце болить, так шкода стареньких. Книга викликала купу різних емоцій. Місцями смішно, місцями сумно, місцями страшно.