Говорят, что во всех нас заложены ростки того, что мы когда-нибудь сделаем в жизни, но мне всегда казалось, что у тех, кто умеет шутить, ростки эти прикрыты лучшей почвой и более щедро удобрены.

Воспоминания – тоже голод.

«Я увидел тебя, красавица, и теперь ты принадлежишь мне, кого бы ты ни ждала, даже если я никогда тебя больше не увижу, – думал я. – Ты принадлежишь мне, и весь Париж принадлежит мне, а я принадлежу этому блокноту и карандашу».

А тим часом життя йде, все минає. І постійно очікуючи когось ідеального, ніколи не знайдеш любові, адже саме його сила робить коханих людей ідеальними. Можливо, я ідіот, бо прокидаючись щоранку, боюся, ніби моє щастя кудись подінеться. Це замість того, щоб насолоджуватися ним. Можливість бути божевільно щасливим від кохання просто так не дається. І це абсолютне щастя навряд триватиме до кінця життя.