Оповідь ведеться від письменника Маркуса Гольдмана (про нього згадується в першій книзі Діккера - Правда про справу Гаррі Квеберта), який згадує про своїх близьких людей - кузенів Гілеля і Вуді і їхніх батьків дядька Сола і тітку Аніту, і роки, проведені з ними. З ними всіма сталася якась драма, про яку ми, звісно, дізнаємося аж в самому кінці, а до того автор неспішно розказує історію життя свого і своєї родини. Як його дідусь і бабуся заснували фірму, про їхніх синів Сола і Ната.

З перших же сторінок ми бачимо дивного хлопця Алекса, якого запросили бути перекладачем у... Джонатана Сафрана Фоєра, який їде в Україну шукати своє минуле. І їде не будь-куди, а в містечко біля Луцька, біля Колок (це звідки моя мама родом). Як шкода, що немає вже моєї бабусі і я не можу розпитати в неї, що вона знала і пам'ятала про цей Трохимбрід. Автор трохи вільно жонглює відстанями і назвами - від Луцька до Ковеля не можна доїхати за 20 хв, та ще й цими дорогами, міста Сокирці немає, а є Сокиричі, Луцьк не біля Львова, а трохи далі.

На маленькому самотньому острові в Шотландії живуть Френк і його батько. У Френка є брат Ерік, який на момент дій, що описуються в книжці, утік із божевільні і зараз десь переховується. Та власне і Френк не зовсім нормальний. Він цілком безпосередньо і чесно розказує про те, як він убив двох своїх братів і сестру. Він зробив це тому що вважає себе обділеним через трагедію, що сталася в його дитинстві. Його покусав їхній собака, але як саме він його скалічив, ми дізнаємося ближче до кінця. Тож через убивства Френк намагається відновити справедливість.

Книжка про важкий воєнний час у Франції. Чіпляє відразу і не відпускає до кінця. Сильна історія про двох сестер, що проникає в душу. У дитинстві вони втратили матір, і так сталося, що стали жити нарізно. Але війна знову поєднала їх. Віанна та Ізабель. Оповідання починається зі спогадів літньої жінки - страшні спогади минулих років. Після смерті матері Віанна вийшла заміж за Антуана в 17 років. У них росте донька, щаслива сім'я. Ізабель була молодшою і їй довелося жити в школах-пансіонах, раз у раз змінюючи їх, через свій непростий характер. Війна почалася, коли їй було 19 років.