Книга і фільм трохи відрізняються. Ну хоча б тим, що у книзі головної герой не є чорношкірим, плюс у стрічці дівчина зі зламаною ногою вступає із ним в інтимний контакт, чого у книзі я не знайшла. Чесно: книга є глибшою і романтичнішою за фільм, показує чоловіка люблячим і відданим своїй дружині, якої вже нема. Образи вимальовано чітко й якісно. Ну і кінцівка позитивна. Шкода, що на українському ринку я більше не зустрічала романів Чарльза Мартіна - я б залюбки прочитала ще.

Продовження серії про тіло. Цього разу - чоловіче. Скажу чесно, не так інформативно, як про жіноче. Однак зате із обсценною лірикою, де прямим текстом подано назви статевих органів та процес інтимного акту. Подеколи я червоніла, бо не була готова до такого перебігу подій. Якщо хочете дізнатися про звичай притули на вечорницях, тоді вам дійсно слід почитати книги Ірини Ігнатенко.

По суті, ця книга не є унікальною, адже являє собою поєднання матеріалу двох попередніх видань - про жіноче і чоловіче тіло в традиційній українській культурі. Тому я трохи розчарована, адже ці дві книги я встигла придбати свого часу. Однак таких щасливчиків небагато, тому особисто я вітаю спробу авторки видати великим накладом комплексне дослідження. Безумовно, книга є цікавою і вартою уваги. На основі широкого етнографічного матеріалу, зокрема й власних польових досліджень, пані Ірина відтворює еротичне життя українців 19-20 століть.

Я теж у захваті від цієї книги і вважаю її найкращою у творчому доробку Орхана Памука. По-перше, стиль оповіді. Він занурює нас у середньовічну - ранньомодерну Туреччину. Читаєш - і відчуваєш дух епохи, не лише у плані історії, а й побуту. Ось я в цій самій майстерні, де сталося вбивство; ось я у кавʼярні. По-друге, манера розгортання оповіді. У багатьох творах Памука розділи написано від першої особи. У даному романі ми маємо на основі такої подачі матеріалу визначити вбивцю. І це вдається лише наприкінці книги. Шкода, що деякі твори Памука написано складно, зокрема «Сніг».