З’явився на світ Лозов’яга Іван Павлович, відомий як Іван Багряний, 2 жовтня 1906 року. Місце народження цього відомого поета, прозаїка, публіциста та політичного діяча — Охтирка Харківської губернії, що входила до складу Російської імперії. Його батько був маляром, а матінка походила родом із заможних селян. Вони дали життя чотирьом діткам, двом дівчаткам та двом хлопцям, одним з яких і був Іван.

Освіту І. Лозов’яга здобував у декілька етапів, у різних навчальних закладах. Спочатку він навчався у школі при церкві, потім — у вищій початковій школі в Охтирці, а з 1920-го року починає здобувати освіту слюсаря в технічній школі. Та й на цьому молодий та допитливий Іван не спиняється. Його наука триває. Цього разу його віддають на навчання до Краснопільської школи художньо-керамічного профілю. Всі ці заклади молодий І. Лозов’яга встиг закінчити у 16 років. І відразу почав працювати. Оскільки тепер він був людиною освіченою, то і посади, незважаючи на юний вік, отримував достойні: був замполітом на цукровій фабриці, працював політінспектором в міліції, також учив дітей образотворчого мистецтва у дитячому будинку.

У 19 років він виходить зі складу комсомолу та подорожує Донбасом, Кримом і по Кубані. Цього ж року він влаштовується на посаду ілюстратора газети «Червоний кордон» та, користуючись нагодою, вміщує у цьому виданні й власні поезії. Трішки пізніше, але все того ж 1925 року, Іван Лозов’яга під псевдонімом І. Полярний самостійно видає збірник власних оповідань під назвою «Чорні силуети: П’ять оповідань». На написання цих творів молодого автора надихнули його подорожі. Він побачив, як скрутно та важко живеться його народові. Про це і розказав. Картини, зображеного ним життя простого люду, не несуть жодного позитиву і є, деякою мірою, аж занадто реалістичними для того часу.

У 1926 році непосидючий хлопець приймає рішення знову продовжувати навчання, і вступає до Київського художнього інституту. Та закінчити його Іван так і не зміг. На те було кілька причин. Перша — керівництво закладу упереджено віднеслося до хлопця, а друга — нестача коштів.

Також, практично, в цей самий період, молодий автор виходить з літературного об’єднання «Плуг» та вступає до МАРСу. Там він знайомиться та підтримує дружні, теплі стосунки з В. Підмогильним, Г. Косинкою, Т. Осьмачкою.

Багато пише та друкує свої твори у періодиці, а саме: журналах «Глобус», «Всесвіт» і так далі.

Знову власним рахунком Іван Багряний видає збірочку поезій під назвою «До меж заказаних». Також з-під пера автора виходять поеми та навіть п'єса.

У 1929 році видається його поема «Ave Maria». Але, тільки-но вона потрапила на книжкові полиці магазинів, відразу ж була заборонена, як контрреволюційна література.

Під цю ж марку потрапить і роман на історичній основі, написаний віршами — «Скелька».

Тому, зовсім не дивно, що 16 квітня 1932 року Івана Багряного було заарештовано за агітаційні, провокативні твори.

Одного місяця не вистачило до року ув’язнення письменника в камері-одиночці. 25 жовтня 1932 року його було звільнено з в’язниці, проте відправлено на Далекий Схід. Заслання його мало тривати три роки, проте сталося інакше. Не втримавши розлуки з Батьківщиною, друзями та літературою, Іван Багряний вирушає на Україну, проте його — втікача, спіймали і відправили назад. Тепер до його перший трьох років було додано ще три — за втечу.

У 1937 році він повернувся на Батьківщину, проте на волі був досить короткий термін. 16 червня 1938 року письменника знову арештують і відправляють до в’язниці. Цього разу йому інкримінують участь, чи, навіть, організацію контрреволюційної групи. Звичайно, оскільки насправді такого Іван Багряний не вчиняв, то і зізнання не підписав. Хоча тепер ні для кого не секрет, як такі зізнання, зазвичай, діставали, чи то, вибивали. На диво, справедливість перемогла й 1 квітня 1940 року автора було звільнено. Проте, у в’язниці він втратив не тільки час, а й велику частину свого здоров’я.

Повернувшись в Охтирку, він пише свій визначний твір «Сад Гетсиманський», у якому змальовує всі ті жахи, які йому довелося переживати останніми роками.
В часи Другої світової війни Іван Багряний пише тексти пісень патріотичного змісту, знадобилася також його малярська освіта — малює карикатури та плакати.
Також він активно бере участь в створенні Української Головної Визвольної Ради (УГВР), а також розробляє програмові документи.

Літературу навіть у такий складний період життя не полишає. У 1944 році автор написав всесвітньо відомий роман «Звіролови», що пізніше буде перейменований на «Тигролови».

Через рік Іван Багряний виїжджає до Німеччини. Там він пише твір «Чому я не хочу вертатись в СРСР?», відкриваючи Заходу очі на події в «союзі».

У 1948-му році ним було засновано Українську революційно-демократичну партію, у якій збиралася діаспора українців в Німеччині.

Також Іван Багряний став редактором газети «Українські вісті», і залишався на цій посаді, допоки був живий.

Помер автор 25 серпня 1963 року.

Одружений він був двічі. Першою його дружиною стала Антоніна Зосімова. У їхньому шлюбі народилися двоє діток: син та донька. Вдруге став під вінець в Німеччині з Галиною Тригуб, яка також народила йому сина та дочку.

Критики відзначають, що Іван Багряний мав неабияку здатність до написання кошмарного гротеску, але, в той же час, міг у найжахливіших сценах виділити щось приємне та світле.

А ще він ввів в українську літературу поняття пригодницького роману.