Лев Толстой

Лев Миколайович Толстой — відомий в усьому світі письменник, філософ, публіцист. Він зробив не тільки значний внесок у всесвітній літературний доробок, а й неабияк вплинув на світовий літературний процес. Його твори реалістичні, просякнуті ідеями гуманізму. Також неабиякого розголосу набула просвітницька діяльність митця.

Народився майбутній автор 28 серпня (9 вересня) 1828 року у селі Ясна Поляна, що у Тульській губернії колишньої Російської імперії. З’явився на світ Л. Толстой у родині поміщиків. Його родове дерево сягало корінням князів Волконських. У дитинстві хлопець пишався своїм дворянським походженням. Він вважав, що дворяни є беззаперечними носіями честі, незалежності та ідеалів. Проте життя змінить його думку. І Лев Миколайович похилого віку буде мати зовсім інші погляди.

У півторарічному віці Л. Толстой стає напівсиротою — в інші світи йде його матінка. Та її образ, зібраний за розповідями оточуючий, назавжди закарбується у його пам’яті. Та й батько стане для нього прикладом для наслідування, адже він був красивим, веселим, захоплювався собачим полюванням та прищепив Левові любов до цього заняття. Через багато років у славнозвісному романі «Війна і мир» він опише епізод, взятий зі спогадів про батька, у якому вовка заганяють за допомогою псів.

Ще однією особою, що зіграла неабияку роль у ранньому періоді біографії майбутнього автора став старший брат Ніколенька. Він багато часу та уваги приділяв молодшим дітям: грався з ними в ігри, читав їм, або розповідав про щось цікаве.

Можливо, його образ частково був змальований у творі «Дитинство», де головний герой отримав ім’я Ніколенька Іртеньєв.

Коли Левові виповнилося 9 років, сім’я переїздить до Москви. Там раптово помирає голова сімейства. Діти лишаються круглими сиротами. Їх до себе забирає батькова сестра, Олександра Остен-Сакен, яка стає їхнім опікуном. Проте доля, чомусь, знову залишила Толстих напризволяще, коли чотири роки по тому цей світ покинула й тітка. Цього разу опікунство бере на себе інша батькова сестра, Пелагея Юмковська і забирає дітей до Казані.

Досягнувши відповідного віку у 1844 році, Лев Толстой вступає на філософський факультет Казанського університету. Він не був зразковим студентом, як це зазвичай буває з майбутніми літераторами. Ні, Л. Толстой прогулював пари, історію ігнорував узагалі, пояснюючи це тим, що будь-яка наука має приносити практичну користь, коли ж її немає, то, відповідно, і права на існування ця наука теж не має. Коли ж викладач історії не допустив бунтівника до іспиту, той вирішив перейти на юридичний факультет, але був глибоко розчарований звісткою про те, що історія у цьому відділенні теж вивчається.

Тогочасного Лева Миколайовича більше цікавили світські компанії та розваги, ніж навчання. Тож, вважаючи, що чогось корисного від університетських світил він не отримає, навесні 1847-го року прохає про відрахування його з лав студентів.

Повернувшись на батьківські землі, у Ясну Поляну, молодий поміщик вирішує допомагати кріпакам облаштувати їхній побут. Проте, не розуміючи благих намірів пана, люди відмовляються і навіть остерігаються таких поривів.

Ця ситуація згодом у 1856 році була змальована автором у творі «Ранок поміщика».

Не знайшовши втіхи у сільському житті, чоловік повертається у місто: мешкає то у Петербурзі, то у Москві.

Переживаючи різні життєві ситуації, Лев Миколайович починає записувати свої почуття, ними спровоковані, у щоденник. Ці нотатки пізніше він використає, пишучи свої твори, адже ніщо інше не допоможе виписати глибокий психологізм думок та вчинків героїв, як переживання свої власні, що легко відтворити у пам’яті, перечитуючи рядок за рядком у щоденникових записах.

Навесні 1851 року чоловік вирушає на Кавказ. У цей період йде Російсько-Кавказька війна. Взимку Л. Толстой стає до лав артилеристів. Брав участь у боях. Приблизно в цей же період автор починає працювати над повістю «Дитинство». Під дещо видозміненою назвою «Історії мого дитинства» її було вперше надруковано у «Современнику», в 1852 році. Тут же через два роки вийде друком друга частина автобіографічної трилогії «Отроцтво», а в 1857-му році — завершальна — «Юність».

У листопаді 1855 року Л. Толстой вирушає до Петербурга, будучи вже відомим письменником. З ним хочуть спілкуватися та співпрацювати інші митці, журналісти, проте чоловік, не схвалюючи духу конкуренції між авторами, дещо обмежує своє коло літературного спілкування.

Дворянин за походженням, але більш проста людина за натурою, літератор проміняв високі світські бесіди на карти та гуляння в колі ромів.

У травні 1856 року Лев Миколайович знову повертається до Ясної Поляни. Цього разу він вирішує, що його кріпаки мають бути освіченими. Якщо вже з дорослими не вийшло, то бодай з дітьми буде інша справа.

Поміщик, починаючи від 1859 року, протягом дворічного періоду одна за одною відкриває двадцять одну школу у селах, що є його власністю. Сільських дітей вчать студенти, а також він сам. Він вважав, що діти мають бути зацікавлені навчанням, тому їх ніхто не змушував сидіти на уроках, ніхто не визначав час перебування у школі тощо. Автор писав багато для дітей. Байки, казки Льва Толстого відомі на ввесь світ. А чого тільки варта задача про шапку! Над нею й досі зламують собі голови не тільки діти, а й дорослі.

Проте школи проіснували недовго. У 1862 році їх довелося закрити. Поліція обшукала приміщення, у яких проводилися заняття та запідозрила, що студенти, які викладали, проводять діяльність антиурядового спрямування.

У 1862 році Л. Толстой зважився на одруження. Саме зважився, адже у своєму щоденнику він пише про свої вагання, адже невідомо чи буде він щасливий від цього шлюбу, а також чи зможе зробити щасливою людину, що буде поруч. Його обраницею стала Софія Андріївна Берс. Її батько був відомим московським лікарем.

Через рік після одруження автор починає писати найбільшу роботу свого життя, твір, що не має аналогів у всьому світі та приніс авторові славу, що не підвладна часові — роман «Війна і мир».
Виходить друком він у період з 1865 року до 1869-го.

У творі зображені події 1812 року. Автор зауважує, що це був той час, коли під однією спільною метою — боротьбою з ворогом, об’єдналися зовсім різні верстви населення, які, можливо, і не зовсім, але, все ж, дещо зрівнялися між собою.

Автор співає гімн справедливості та гідності, що скромно робить свою справу та зневажає вдаваний героїзм, що кричить, не маючи на те жодної підстави.

Частково роман почав з’являтися на сторінках «Російського віснику», починаючи від 1865 року. Потім виходять друком перші чотири томи книги, які дуже швидко були розкуплені. Вдруге роман вийшов друком у 1868 році.

У 1869 році трапилася подія, що суттєво змінила подальше життя письменника. Він вирішив розширити свої володіння та вирушив у дорогу, щоб придбати ще один маєток. Коли поміщик повертався додому, то не встигав до темного часу доби і зостався ночувати у готелі. Під час сну Льву Толстому здалося, що він помирає. Коли він прокинувся, то відчуття ще деякий час не минало. Цей випадок він зобразив у недописаному творі «Записки божевільного».

Лев Миколайович все більше думає про сенс життя і шукає на це питання відповідь у релігії та філософії. Зрозумівши, що ні там, ні там він не дізнався нічого, щоб його заспокоїло, автор починає виробляти власну концепцію, що згодом буде названа його прізвищем — толстовство. Він говорить про те, що людина має максимально відмовитися від земних благ та очистити свою душу від поганих думок та намірів, етично вдосконалитися. Його думка була дуже добре сприйнята багатьма людьми. До автора часто приїздили, долаючи навіть сотні кілометрів, за порадою чи просто, щоб послухати.

Разом зі зміною світогляду Л. Толстой отримує новий погляд на мистецьку діяльність. Він вважає, що мистецтво має розповідати про те, чим добро відрізняється від зла. Все. Тож більшість світових добутків у цій царині він просто відкидає, вивищуючи народне мистецтво, що, на його думку, є справжнім, таким, що дійсно варте уваги.

Також, ставши гуманістом максимально, наскільки це можливо, митець говорить про величезну кількість насильства, що процвітає у його державі і вважає, що вона не має права на існування, коли у ній немає й краплі любові до людини.

Чим більше минало часу, тим більше Лев Миколайович прагнув бути ближчим до народу та неймовірно картав себе за те, що не завжди його вчення співпадає з його життям.

Його пізні твори багато говорять про мораль. Так «Крейцерова соната» зображує статевий потяг як щось потворне та ганебне. А «Живий труп» показує ситуацію, коли двоє людей, що вже не мають зовсім нічого спільного і хочуть стати вільними одне від одного, мають жити далі, бо розлучитися їм не дозволяють.

До речі, особисті стосунки з сім’єю у літератора не дуже склалися в цей період. Дружина не хотіла відмовлятися від грошових надходжень від видавців, а чоловік, натомість, склав заповіт, у якому дозволяє останнім публікувати його твори без будь-якої платні. Щоправда, перед цим він склав довіреність на ім’я дружини, за якою всіма майновими справами вона могла розпоряджатися самостійно. Також Лев Толстой поділив все, що мав у власності між членами родини.

28 жовтня 1910 року письменник вирушає за кордон. Взявши із собою лікаря, він їде поїздом та дорогою йому стає зле, його палить гарячка. Виявилося, що він отримав запалення легенів. Саме ця хвороба 7 (20) листопада у хатинці начальника залізниці на станції Астахово забрала його життя.