У день святого Миколая, 19 грудня 1959 року у селі Розтоки, що знаходиться в Чернівецькій області, у звичайній сільській, але інтелігентній родині на світ з’явилася дівчинка — Матіос Марія Василівна. Пізніше вона стане не тільки дружиною, мамою та господинею, а талановитою поетесою, авторкою низки визнаних прозових творів та публіцистики.
Вірші, ще юної п’ятнадцятирічної дівчини були вперше надруковані. Любов до слова стала визначальним фактором у виборі професії. Марія Матіос після шкільної лави вирішує вступити на філологічний факультет Чернівецького державного університету. Зараз він носить ім’я Юрія Федьковича. На час навчання майбутньої письменниці, їй і багатьом іншим активістам довелося для цього докласти зусиль.

З 1986 року авторка входить до Національної спілки письменників України.

Писати, чи, принаймні, друкувати, твори, написані прозою, авторка починає дещо пізніше, у 1992 році. Саме тоді у періодичному виданні за назвою «Київ» було опубліковано її новелу «Юр’яна і Довгопол».

У 2005 році за твір «Солодка Даруся», або «Драма на три життя» Матіос отримує Національну премію України імені Тараса Шевченка. У цьому ж році вона посідає посаду заступника голови Комітету вище названої премії.

Цей же твір стає «Книжкою року 2005». І це зовсім не випадковість. «Солодка Даруся» — книга, яку прочитавши раз, не зможеш забути ніколи. У ній розповідається про болючі для нашого народу часи, а саме час, коли НКВД мало змогу чинити з людьми так, як заманеться. Це був каральний орган, який, за причинене людям зло величезних масштабів, не був покараний ніким. Приклад життя однієї родини зобразив страждання і понівечені долі мільйонів людей.

Інша назва твору — «Драма на три життя» продиктована його структурою. Він складається із трьох розділів — драм. Вони розташовані у ретроспективі, тобто спочатку зображені останні події, а потім — ті, що їм передували. У першій драмі розповідається про жінку Дарину, яку називають Солодка Даруся. Вона душевно хвора та не говорить, принаймні, так вважають її односельці. Але це не зовсім так. Вона страждає від страшних нападів головного болю, які з’явилися не просто так…

Другий розділ розповідає про дещо дивного, але доброго чоловіка — Івана Цвичка. Він добре ставиться до Дарусі (на відміну від односельчан), можливо, навіть кохає її. І, коли здається, що щастя може бути, не зважаючи ні на що, все йде нанівець. Звичайно, що і тут не обійшлося без «добрих» людей.

Остання частина книги розповідає про причину головних болів та нещасливої долі жінки. Мова йде про батьків та дитинство дівчинки. І, хоча жили вони досить скромно і весь час у роботі, та в їхній оселі панувала любов та затишок. До одного дня… Коли Дарусі було 10 років, вона, сама того не відаючи, за цукерку видала свою сім’ю та прирекла її. Саме через це в неї стала нестерпно боліти голова, особливо при вигляді цукерок.

Письменниця пише дуже активно. Критики називають її найбільш плідним письменником. Сім поетичних збірок знайшли свого вдячного читача не тільки в Україні, а й за її межами. Це «З трави і листя», «Жіночий аркан у саду нетерпіння» та інші. До цих книг входять і інтимні поезії, і філософська та соціально-політична лірика.

Прозові ж твори також дуже популярні. Письменниця виборює премії (після «Солодкої Дарусі») «Книжка року» у 2007, 2008 та 2010 році із творами «Майже ніколи не навпаки», «Москалиця. Мама Мариця — дружина Христофора Колумба» та «Вирвані сторінки з автобіографії» відповідно.

До речі, остання робота викликала занепокоєння владних структур. Її намагалися навіть вилучити з продажу. Адже у своїй автобіографії Матіос висловила думку про деякі суспільно-політичні події, про життя влади. Вона може про це говорити, так би мовити, з середини, оскільки є депутатом 7-го та 8-го скликань. Та все обійшлося. Її взявся захистити Арсеній Яценюк.

Українську авторку знають далеко за межами Батьківщини. Твори письменниці перекладені десятьма мовами та перевидані у багатьох країнах світу.

Письменниця живе та працює у Києві, має сина.