Осип Турянський

Біографія Осипа Турянського бере свій початок 22 лютого 1880 року. З’явився він на світ у родині звичайних селян села Оглядів, що входило в Радехівський повіт Львівської області. Їхня сім’я мала велику кількість дітей, тож батько не мав можливості всім дати освіту. На навчання відправили Осипа, бо змалку він був метикуватим та розумним хлопчиком. Спершу він навчався в Оглядівській початкові школі. На цьому граніт науки для хлопця і завершився б, але йому на поміч прийшов учитель, який запримітив, що його учень є дуже здібним, і він посприяв його потраплянню до Львівської української гімназії.

Жити у Львові Осипові не було де, тож його батьки відшукали свого колишнього односельчанина на ім’я Андрій Волошко, у якого він і квартирував. В подяку за проживання хлопець бере на себе обов’язок підготовки Волошкового сина до навчання в школі.

Як учень Осип Турянський був дуже старанним. Він читав велику кількість книг, вивчав інші мови, отримував виключно хороші оцінки.

Коли він перейшов на другий курс, його батько повідомив, що не може надавати йому більше фінансової підтримки. Тож, аби вижити у місті і мати якісь кошти, хлопець починає працювати репетитором.

Любов до читання ледь не зіграла злий жарт з Осипом Турянським. Сталося це тоді, коли його навчання вже вийшло на фінішну пряму — лишився останній рік. Він не тільки читав заборонену літературу, а й став членом гуртка, що діяв серед студентів нелегально. Його зухвале висловлювання на занятті стало останньою краплею на шляху до його виключення з навчального закладу. Великих зусиль доклав його батько для того, аби його поновили. Також не останню роль у поверненні його до ряду студентів зіграла повітова управа.

Гімназія не була завершальним етапом для Осипа Турянського у здобутті знань. Після випуску він ступає до факультету філософії університету Відня. Для сільського хлопця столиця Австрії була відкриттям: величні архітектурні споруди, навколишнє багатство та велич окрилили хлопця. Тут він теж стає членом угрупування українських студентів. Саме у Відні гуртківець Осип Турянський починає займатися літературою. З-під його пера виходять перші прозові твори: нариси та оповідання, ще він займається написанням статей.

1908 року його тексти вперше виходять друком у «Січі» — альманасі, у якому було вміщено декілька його оповідань, головною темою яких було важке, голодне та злиденне життя селянства на українських землях.

Крім цього Осип Васильович йде стежкою науковця і займається написанням докторської дисертації. Він дослідив питання «Голосний «е» в українській мові» та успішно захистився.
Коли час навчання у Відні добіг кінця, Осип Турянський влаштовується на роботу в українську гімназію Перемишля на посаду викладача української мови та літератури. Життя молодого чоловіка вже було практично влаштоване, не вистачало лише одного — сім’ї. Але й із цим доля не забарилася. Осип Васильович закохався в дочку адвоката на прізвище Онишкевич. Через певний час вони з коханою взяли шлюб. Незабаром рід Турянських було продовжено — дружина Осипа народила сина. І жили б вони довго та щасливо, та сталося інакше. Прийшла війна і Осип Васильович поповнив лави солдатів Австрії. Сталося це осіннього часу 1914 року. На австро-сербському фронті Осипові Турянському довелося віч-на-віч зустрітися з обличчям смерті. Та пережитий там жах був не найгіршим у цей період. Так трапилося, що він став сербським полоненим.

Зима 1915 року стала найбільшим випробування у його житті. Саме тоді шістдесят тисяч полонених переправлялися з конвоєм через Албанські гори. Вони були холодно одягнені, а зимовий час, як на лихо, виявився дуже лютим, довгий період вони нічого не їли, тож один за одним люди вмирали й так і лишалися на шляху. Страшно навіть подумати це, а цифри невблаганні: зі всієї кількості вижила лиш четверта частина — п’ятнадцять тисяч осіб. Судилося залишитися на білому світі й Осипу Турянському, який розповість усьому людству про те, що пережив він і не змогло пережити стільки людей. Йому ж, дивом, просто пощастило, бо його знайшли випадково серед семи трупів чоловіків, що померли від холоду. Один український лікар — його рятівник, аби оживити письменника вирішує занурити його у крижану воду. Цей дивний, на перший погляд, вчинок, вирятував чоловіка. Та Осип Турянський ніколи не зможе забути пережите жахіття, яке він змалює згодом у творі «Поза межами болю» (1917).

Та статус військовополоненого на той період у нього лишається. Далі він перебуває на острові Ельба (Італія). Саме тут Осип Турянський відносно приходить до тями та трішки заспокоюється після пережитого. З-під його пера виходить публіцистика та фейлетони, які беруть до друку різні періодичні видання Італії.

У 1918 році Австро-Угорська імперія пала, і чоловік отримав змогу виїхати у Відень. Його беруть до університету. Він стає викладачем права. Та не живеться йому спокійно на чужій землі, душа лине на Батьківщину.

Саме тут у 1921 році йому вдається видати повість «Поза межами болю», яку відразу схвально сприйняли і критики, і читачі. З усіх-усюд до автора полетіли листи, про твір почали говорити на заняттях у навчальних закладах, книга переходила із рук в руки, а преса не переставала одна за іншою писати статті про повість.

Наступним виданим текстом стає «Дума пралісу», який виходить друком 1922-го року. Автор осмислює наслідки війни через філософію та алегорію. Вічні теми теж він не обійшов стороною.
На рідну Галичину письменник повернувся 1923-го року. Тут він стає активним учасником Рогатинського видавництва «Журавлі». У ньому виходять друком кілька його текстів. Основний дохід Осипа Васильовича незмінний — викладацька діяльність. Місця роботи змінювалися, але всі вони були закладами здобуття освіти: польські та українські.

Письменник прагне продовжити літературну діяльність. Але у 1926-му році видати вдається лиш маленьку збірку за назвою «Боротьба за великість». До неї входили тільки два оповідання гумористично-сатиричного спрямування, які були написані задовго до цього.

Та повернувшись на рідні землі Осип Васильович відчуває себе самотнім, бо як освітяни, так і митці того часу, на думку, автора були просякнуті матеріалізмом. Саме про це й велася мова в його наступному творі «Раби». Це сатира на реалії тодішнього життя.

Маючи неабиякі знання з іноземних мов, Осип Турянський починає перекладати всесвітньо відомі іншомовні твори. Так він друкує у «Нових днях» переклад поезій Шандора Петефі. До слова, хоча Осип Турянський більш відомий як автор прози, його творчий доробок включає і поетичну складову. Також він був і критиком літератури. Наприклад, вивчаючи детально «Слово о полку Ігоревім», що викликало у нього літературне захоплення, автор пише статті на цю тему.

Не завжди твори Осипа Турянського містили його справжні ініціали чи ім’я та прізвище. Іноді ним було використано псевдонім Іван Думка.

У 1933-му році була видрукувана обробка легенди «Як люди приймали Христа». Того ж року у світ вийшов роман «Син землі», що став останнім твором О.Турянського. Автор очікував такого ж успіху, який отримала повість «Поза межами болю», проте повторити фурор не вдалося.

Головний герой роману — Іван Куценко висловлює думки автора, його переживання, відношення до світу навколо, який є занадто жорстоким та злим.

Письменник важко хворів і помер 28 березня 1933-го року. Поховання було скромним. Могила автора знаходиться на Львівському Личаківському кладовищі.

Минали роки і про Осипа Турянського забули як і про його творчість. Тільки 1968-го року завдяки Степанові Пінчукові про нього згадали. Науковець доніс до мас перипетії нелегкого життєвого шляху автора та вказав на достойну літературну спадщину, що не має бути загубленою у часі.

Пізніше, у 1987-му році Роман Федорів з кількома ентузіастами зміг віднайти місце поховання письменника та привести його до ладу.

За згадками Романа Федорова, у 1967-му році повість «Поза межами болю» уже практично була віддана до друку. Та чутка про те, що Осип Турянський за часів Першої світової війни входив до складу Українських січових стрільців звела все нанівець. Друк відмінили, бо націоналістичний ідеал, який приписували творові, не мав місця у виданнях СРСР.

Через певний період «Син землі» теж раптом став «куркульським». Тож знову автора ніхто не згадував довгий проміжок часу.

Незалежна Україна, на жаль, до цього часу теж не оцінила достойно вклад Осипа Турянського в українську та світову літературну спадщину.

Книжки оцінені користувачами