Володимир Білінський

На світ Володимир Броніславович Білінський з’явився 18 травня 1936 року у селі міського типу Дунаївці, що розташоване на Хмельниччині. Ми знаємо його як талановитого публіциста, письменника. Його доробок складають три твори: «Країна Моксель, або Московія», «Москва ординська» та «Україна-Русь». Вони стали бестселерами в Україні, але їх дуже розкритикували в Російській федерації. Але про це пізніше.

Після закінчення середньої школи молодий Володя відправляється отримувати вищу освіту до Дніпропетровська. Його «альма-матер» — інститут інженерів залізничного транспорту. Тут він вчиться будівництву мостів та тунелів. Знання засвоює блискуче, і після вручення диплому, отримує направлення на роботу до Казахстану. Саме в цій країні і пройде велика частина його життя. Починаючи з 23 років, майбутній літератор мешкає та працює в Караганді. Щаблі службової драбини піддаються йому легко один за іншим. Під його керівництвом споруджують величезну кількість мостів. І, зрештою, він отримує високу посаду. Крім цього Володимир Броніславович ще й стає Членом Колегії Казахстанського Держбуду. Допрацювавши до заслуженого відпочинку, маючи 63 роки, В. Білінський вирішує повернутися на Батьківщину. Дивовижно, але мешкаючи протягом чотирьох десятиліть в іншій країні, він линув думками додому. І, повернувшись на землю предків, замислюється над тим, чи такою була її історія, яку ми бачимо сьогодні, яку вчать у школі наші діти. Так, і з’являються три визначні твори автора. Критика сприймає їх неоднозначно, а деякі історики закидають йому некомпетентність. Проте читачі розкуповують книги та із захватом читають. А 2011 року перший твір автора «Країна Моксель» стає лауреатом премії імені Івана Франка.

У цій книзі автор висловлює думку про те, що російська влада протягом багатьох і багатьох років займалася «міфологізацією» історії. Він зауважує, що певну вищість російського народу перед іншими слов’янами було створено штучно. Та й слов’янським його теж, навряд чи можна вважати — закидає автор. Він говорить про те, що росіяни походять від фінів та угорців, а також наголошує на їхньому перебуванні великого періоду часу під Золотою Ордою, що, звичайно, призвело до змішування крові та навіть запозичення деяких традицій. Ці слова не є «голими», їх підтверджують факти, історичні джерела, які дослідив автор. Але такому відкриттю не всі здатні повірити.

«Москва ординська» продовжує ту ж саму думку, що й у попередній книзі, щоправда, в іншому історичному відрізку. Перший її том вийшов 2011 року, а другий — рівно через рік. Разом на дві книги автор вміщує 342 джерела, які він опрацював, та на які опираються його висновки. Проте і тут знаходяться особи, які не підтримують його думки й зауважують, що він просто вирвав слова з контексту.

В останній книзі «Україна-Русь» В. Білінський намагається відновити історичну справедливість та розповідає про українців від прадавніх часів й до XV сторіччя.
Крім виданих книг автора, ми можемо бачити його статті у таких періодичних виданнях, як «Літературна Україна», «Українське слово», «Столиця» та інших.