30 текстів про УПА: історія, яку ми тільки-но відкриваємо, у збірці «Лісові хлопці»

Лісові хлопці / упорядник Антось Тонюк. — Брустури: Дискурсус, 2016. — 336 с.

Збірник прози про УПА, що побачив світ у видавництві «Дискурсус», засвідчує увагу молодого покоління до власної історії та повстанського руху. Це і не дивно. Суспільні потрясіння останніх літ — Революція гідності в серці української столиці та війна на східному кордоні України — прокинули інтерес до звитяжної і хороброї історії України, омитою кров’ю її синів і дочок. Небесна сотня на Майдані так само героїчно помирала від куль снайпера, як і колись бандерівці на полі бою, в лісах гинули від куль енкаведистів. І не тільки в лісах, адже часто, як описано і в цьому збірнику, лісові хлопці вкорочували собі віку у схронах, аби не здатися на поталу червоній чумі НКВД. Про такі випадки не на Майдані, а уже на горе-війні, в АТО також можна почути й прочитати в ЗМІ. Коли учасники Антитерористичної операції підривали себе гранатами, щоб не потрапити в полон до рашистів і сепаратистів.

Що ж дало нам УПА, діяльність революційного крила Організації українських націоналістів під проводом Степана Бандери? Безперечно, віру в українську справу, перемогу і у власну національну самобутність та незалежність. І не тільки від ординської Москви. Упівські символи активно використовували на Майдані. Ними користуються сучасні військові, а особливо добровольці. На озброєння проти російської імперії зла сучасні українці взяли гасло «Слава Україні!», з яким вони перемагають у битві проти ворога. Революціонери беруть собі повстанські псевдо, називають себе самообороною. Прапор Правого сектора — це червоно-чорний стяг бандерівців та УПА. Діяльність УПА вплинула на сучасників, а упівці стали символом боротьби та прагнення до незалежності України. УПА — це також одне з найбільших українських військово-політичних формувань у другій половині ΧΧ cтоліття, яке має свою форму, військові звання та устрій. І недарма тема «УПА» стала окремим жанром в літературі, виринула після Майдану, не з історичної та наукової точки зору, а з погляду художньої прози.

У прозовому збірнику «Лісові хлопці» представлено 22 автори з України та 30 їхніх текстів. Це оповідання, новели фіналістів конкурсу прози про Українську повстанську армію від Літературної агенції «Discursus». Найкращі твори визначало журі в складі письменників Василя Портяка та Василя Карп’юка, а також відомого історика Володимира В’ятровича. Складається книжка з п’яти розділів: «Бойовий запал», «Почуття на вістрі», «Лісові дівчата», «Яблуко від яблуні», «Спомин про бувале». Наклад «Лісових хлопців» дуже малий, усього 2 тисячі примірників.

Для багатьох авторів публікація у цьому збірнику — дебют. Хоч є в книжці твори відомих українських письменників. Зокрема, мова про прозаїка Людмилу Таран та поета Дмитра Княжича. Їхні новели та оповідання найбільше заслуговують уваги.

Новела із романтичним пафосом, новела про миттєву пристрасть на тлі війни. Твір Княжича «Перший» про надчасове й вічне, про те, що непідвладне ніякій політиці, війнам чи ідеологічним перепонам. Бандерівці загнали в пастку енкаведиста, який не зазнав кохання. І його єдине бажання перед смертю — поцілунок від незайманої повстанки. Червоний полоснув бритвою горлянку, а нецілована Марта зайшлася плачем.

Людмила Таран, як представниця феміністичного дискурсу, прогнозовано обрала близьку для себе тему: жінка в умовах сибірського комуністичного полону. У оповіданні «Таємниц сад» із чуттєвою точністю та тонким емоційним наповненням Людмила Таран зобразила страдницю Марію у межовому стані катувань, знущань, сексуального насилля чоловіка над жінкою. Та темний й занепадницький початок у творі розбавляється світлим закінченням. Марія повернулася до пустої батьківської хати, зайнялася шитвом ікон, писанням віршів і спогадів про табір, і жила, мов свята. Людмила Таран з одного боку зобразила незламність та гордість українських жінок, а з іншого — духовний шлях до очищення завдяки таким непростим історичним обставинам.

Жіночу прозу в книзі продовжує оповідання Раїси Обшарської «Танці на крилі яструба». Це оповідання про сиротинець для дітей, яких убила радянська влада. Легка, наївна, світла жіноча проза.

У «Лісових хлопцях» є і публіцистичні авторські спроби. Наприклад, Василь Бабій у «Боєславі» оповідає про поета і редактора Михайла-Марка Боєслава, який із однодумцями сховався в бункері 1951 року. Там Боєслав у журналі «Чорний ліс» друкує повстанські матеріали, вірші та «розум і жар серця, звертається до свого народу, дає людям хоч трохи світла, яке подібне до цієї скіпки в стіні бункера» (с.113). У 1952 році червоні оточили бункер і повстанці підірвали себе гранатою, щоб не здатися. Мотив гідної смерті, як я вже говорив, присутній і в сучасній війні на східному кордоні. У такому ж ключі, але з розмитим сюжетом та напівпубліцистичним і напівхудожнім задумом написана новела «Повстанці» Марі Мамайки. Лаконічними й біографічними є твори Любові Сердунич: «Дякую за десять років концтаборів» і «Урок милосердя». Перше — про бандерівку Надію Ганську, яка допомагала УПА і за це отримала десять років концтаборів і понівечену долю. Після заслання мешкала в Хмельницькому і очолювала міську організацію Всеукраїнського об’єднання ветеранів. Друге оповідання про іншу жінку — Домку Городецьку, вона прихистила вояків УПА і за це їй дали 10 років таборів. Домці поставити пам’ятник у рідному селі й склали вірші. Вона «жінка, а отже, має серце, котре ще не захиріло в цій темряві безпросвітній, не заржавіло від червоно-комуняцької іржі.» (с. 173)

Частим мотивом не тільки у цій книжці, а й загалом в українській літературі є братовбивство, братозрадництво. Про це читайте у оповіданні Ілька Колодія «Празник».

Стисло і ємко написав про хохляцьку зраду і братознищення Левко Різник у оповіданні «Дороші». У ньому йдеться про радянського воїна Петра Дороша, якому Сталін та Берія доручили викорінити кубло повстанців у Львові. У ньому головним був брат Петра — Ярослав. Енкаведист влаштував пастку для брата, а потім збожеволів. Власне, жива мова твору, його динаміка і неймовірна щільність, до того ж актуальність та невимушеність авторського письма, усе це захоплює і бентежить. Дивно, що журі конкурсу обійшло увагою цей твір і не відзначило автора.

Тема УПА і лісових хлопців тільки починається для українських читачів. «Лісові хлопці» — це тільки початок відкриття героїчної і повстанської історії українського народу. Тої сторінки нашої славної і омитою кров’ю історії, яку ми тільки-но відкриваємо після Майдану і під час АТО.

ДРУГ ЧИТАЧА (http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/review/44974/)