Третя збірка поезії Юлії Мусаковської морально зріла й інтимна. Після третьої книжки письменник утверджується в професії, чітко видно серйозність його намірів у цьому ремеслі. Правда, молода львівська поетка вже заявила про себе, отримавши пригоршню літературних нагород, відгуки від маститих критиків про її перший «На видих і на вдих» (2010 р.). Якщо дебютною збірочкою поетеса почала жити, «дихати» в літературному просторі, другою позбавлятися від театральних гримас-«масок» (2011 р.), штукарства й імпровізацій, то третьою поетка повинна шукати глибину, рівновагу в формі й змісті, гармонію між ідейною та естетичною складовою.

Поети здавна полюють на тишу. Причини криються у спробі втекти від мирської суєти, галопного темпу буття та віднайти спокій у слові. Юлія Мусаковська пробує відшукати його у різних просторах. Аква-, зоо-, урба-світ, ліс і місто, пустеля і суша є обрамленням для пошуків головного героя цієї книжки, себто тиші.

Для поезії Ю.Мусаковської важко підібрати методологічну основу. Її настроєвість та строфічний стрій не вкладаються у звичні рамки сприйняття. Який би із вищеозначених просторів не брала письменниця, вона украплює у нього свій мікросюжет, мотив. Ліс, до прикладу, асоціюється в авторки з еротикою: “ліс відкривається ніби розводить ноги// ти розбудив його воскресив із мертвих//плоть його листя піддатлива та волога// стежкою тіло до півночі розпростерте//”; зоо- та аква- світ відлунює совами, котами, китами. А “місто//” в поетеси “зашите під шкіру туману//” і т.д.

Поезія молодої львів’янки має свій дивний звукопис, нестандартну мелодику. Окремі рецензенти писали про джазовість її рядків, відсутність усталеного тону, ламану лінію строфічних побудов. І справді, її вірші спантеличують, їхня образність відштовхує і заплутує: “море у мушлі змореним бути змушене// морю у мушлі вузько// воно затиснуте// змушене море// мечеться хвіст розпушує// деспоти десь продовжують диспути – // море у мушлі чує крізь воду хвилями”; “тінь твого спокою пахне відчаєм// темні чаїнки кружляють чайками// я твої хвилі напам’ять вивчила// сни перевела на рейси чартерні”; “чужинець приніс осінь прощальну// в портфелі// між скаргами й заповітами// розкоркував пляшку з дощами// і запросив мене випити// на двох і до дна// проступити// сльозами смоли по дереві// чуєш//як дні шурхотять плащами// на місці сердець// подертими”.

Інтимною цю збірку можна назвати тому, що багато віршів присвячені родиній хронології, процесам, які відбуваються в сім’ї авторки. Хоч книжка і поділяється на дві частини, але вона має прихований, підтекстовий поділ: полювання на тишу у різних просторах та пошук-осмислення, віднайдення себе у триєдності: чоловік-дружина-син. Магія числа 3 хоч не присутня в текстах поетки, але волею-неволею навіюється інтимними віршами Юлії Мусаковської.

Вірші просочені символізмом та метафізичними конструкціями. Янголи, чорна вода, блакитний колір, леви, дощі, риби, годинники – усі вони дивним чином оновлюються, набувають свого голосу, звучать по-мусаковськи у тільки їй притаманній химерній та дисгармонійній манері.

Щоб віднайти тишу потрібно медитувати, самозанурюватися, заглиблюватися на дно душі. Юлія Мусаковська пропонує інший шлях – віршотерапію, подорож різними світами, пірнання у символічний, образний простір її книжки. Але оформлення цього видання застерігає, що тишу як вполювати, так і втратити, дуже й дуже легко.

ДРУГ ЧИТАЧА (http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/37685/)