Уже вдруге Фоліо випускає «сонну продукцію» Катерини Бабкіної. Перед цим був романний дебют під назвою «Соня». В ньому молода письменниця зобразила інфантильну, незграбну, в’ялу, недолугу, інертну дівчинку. Яка пливе по життю, немов дохла тріска по течії. У «Соні» поетка максимально сконцентрувала тінейджерські комплекси та «бздики», авторське альтер его досягло в творі найвищого піку. Сируватий роман похвалили усі кому не лінь, тож після «тріумфу», низки дружніх «одобрямсів», Бабкіна взялася перевидавати старі вірші. Додавши декілька нових. Плюс переклади з російської мови творів маловідомої поетеси Марії Галіни.

На обкладинці книжки розміщена жахалка: дівчина приставляє до скроні дуло револьвера… Вельми чудовий спосіб заспокоїтися і заснути. Хоч суїцидальних мотивів у збірці немає, і ковтати пігулки ніхто не пропонує, але зображення тонко натякає про кризу підліткового світосприйняття.

Лірична героїня авторки ну ніяк не хоче розлучатися зі своїм тінейджерством, із образом інфантильного дівчиська, яке жує соплі своєї юності. Час іде, Бабкіна росте, а її героїня, як і колись, хоче залишатися дурненькою і безтурботною дівчинкою. Вона замислюється над тим, що стається в роті, коли виростає зуб. Як їй погано, коли в айподі сідає батарея, коли нема курити. Пише листи крижинкам, розповідає про свої сновидіння, випадкові стосунки, поштову скриньку, в якій нема нових повідомлень. Така легка й вітряна поезія надовго не застрягає в голові. Апофеозом до цих тем є образ порожнечі, означений у тексті «Найкраще, коли всі можливості вже в минулому».

Зівотний рефлекс, недосип, сонна апатія – ось основні симптоми читацьких відчуттів та станів від нової книжки. Сон – як втеча від реальності, спосіб уникнути відповідальності за своє життя цілком уписується в світогляд дівчинки-інфанти. А з іншого боку. Сон – як спосіб вигадати нетипові ситуації; різні повороти вислизаючої з поетичних рамок, форм думки. У потоці її снів дуже складно, але можна схопити поодинокий удалий рядок: «Не засне тілький той, хто не має пари», «Розділити безсоння: це допуск за певну грань», «Якщо хочеш, приходь: я тебе не люблю», «Самотність його випиває, ніби останній дрінк// – спрагло й безнадійно». Лише при великій натузі знайти непогану строфу: «Дивні це були дні, золоті роки// Ми переходили серпень, немов ріку//.З неба зривалися яблука і зірки// і падали, перестиглі, у ніч п’янку,// дотлівали на відстані простягнутої руки.» А цільних віршів, таких, яких хотілося б цитувати, у Бабкіної не знайдеш в світлий Божий день навіть з ліхтарем.

Один з критиків назвав вірші з нової збірки К.Бабкіної – жіночою версією поезії Сергія Жадана. Схожість тем і образів, ритміки й внутрішньої наповненості звісно є. А в окремих поезіях уловлюєш й епігонство. Серед тих, кого наслідує молода поетеса, окрім Жадана, я б назвав й Андруховича, а якщо кинути оком на ближчий за кордон – це російська попсова Віра Полозкова.

Молода поетеса пише не тільки вірші й романи. Ще вона старається бути драматургом (україно-швейцарський проект «Гамлет.Вавилон»), сценаристом (короткометражка «Зло»). Нова царина – перекладацтво. Російська письменниця Марія Галіна (псевдонім Максим Голіцин) – автор поетичних збірників, книжок у жанрі фентезі, критичних статей – майже невідома на українських теренах. Тому Бабкінські переклади семи віршів із різних циклів Марії Галіни є відкриваючими для нашого сучасного читача.

Поезії в «Знеболювальному й снодійному» Катерини Бабкіної – це в основному старі вірші, де лірична героїня «вариться» в своїх інфантильних станах. Чи виросте колись німфетичний персонаж, якого так оспівує Катерина Бабкіна в своїх книжках? Покаже лише час.

САЙТ НСПУ (http://ualit.org/?p=13201)