3 в 1

Друга частина трилогії «Перший закон» - це той випадок, коли Аберкромбі бере всі класичні фентезійні штампи типу епічного квесту чи благородної оборони міста і тупо перемелює їх у кривавий, брудний і максимально цинічний фарш. Якщо перша книга була довгою розкачкою і розстановкою фігур на дошці, то в «Раніше ніж їх повісять» починається реальний розвал кабіни на трьох фронтах одночасно.

Отож, по сюжетіку: Джо розбив історію на три паралельні лінії, і кожна з них - це окремий вид збоченого задоволення для фанатів дарку.
Маємо класичне «братерство персня» на мінімалках. Маг Баяз, варвар Лоґен Дев'ятипалий, токсична Ферро, самозакоханий мажор Джезаль і ще кілька специфічних тіпів пруться через пів світу за імбовим артефактом. Але це не красива подорож із піснями біля багаття. Вони тупо ненавидять одне одного, постійно сруться, мерзнуть і вигрібають від природи та ворогів. А Джезаль отримує по обличчю так сильно, що його корона ідеального хлопчика злітає назавжди - і це, мабуть, найкраща та найболючіша еволюція персонажа евер. Це раз.
Два - Облога Дагоски. Паралельно інквізитор Глокта, абсолютний краш цієї серії, хоч і без половини зубів, відправляється керувати обороною міста Дагоска. Його задача - утримати місто від навали величезної армії гурків, хоча всі розуміють, що це місія самогубця. Це геніальний мікс політичного трилера і безнадійної м'ясорубки. Глокта катує, плете інтриги, шукає зрадників і вивозить цю безнадію суто на своєму чорному сарказмі та геніальному мозку.
А на Півночі майор Вест разом із купою відбитих сіверян місить багнюку під дощем, намагаючись воювати проти армії Бетода. Головний крінж там - це кронпринц Ладісла, командувач-ідіот, через якого безглуздо гинуть люди. Війна тут показана без жодного лицарського пафосу: це просто хаос, мокрі намети, відірвані кінцівки і тупі накази некомпетентного керівництва. По факту - три.

Прикольно, що в книзі  немає хороших хлопців у сяючих обладунках. Тут є тільки виживання, зради і настільки чорний гумор, що ти смієшся вголос над найжахливішими речами. Це ідеальний грімдарк, який показує, що героїзм - це часто просто вдалий збіг обставин або відсутність іншого вибору.