Батьківська помста, райвідділок та тіні минулого

Це не просто черговий поліцейський процедурал про маніяка-невідзимка. Легендарний слідчий Адріян Скляр береться за найстрашнішу справу у своїй кар'єрі - вбито його власного сина Єгора. А злочинець буквально розчиняється в повітрі, залишаючи за собою лише нові мішені серед тих, хто знав жертву. Циганчук, яка відверто і багато консультується з реальними українськими копами від патрульних до харківських слідчих, намагається зшити суху вітчизняну криміналістику з глибокою, пекучою особистою трагедією. І спостерігати за тим, як система працює зсередини, коли справа стосується «своїх», напрочуд цікаво.

Що дійсно змушує пробачити тексту багато гріхів і що часто ігнорують критики - це його процедурна фактура. Поки інші автори вигадують супергероїв у погонах, які за п'ять хвилин зламують сервери Пентагону, тут пахне справжнім українським райвідділком. Паперова тяганина, рутинні допити, кава з пластикових стаканчиків. Другий потужний гачок: мотивація Адріяна. Це не відсторонений детектив, який розгадує кросворд заради істини. Це розчавлений горем батько. Оця суміш холодного професіоналізму та тваринного бажання розірвати вбивцю голими руками створює чудовий емоційний прес, який тримає до останньої сторінки.

Дійсно,іноді розмови персонажів нагадують суху звітність, а іноді різко зриваються в надмірну мильну театральність. Авторка місцями забуває, що живі поліцейські  не розмовляють ідеально сконструйованими книжковими абзацами. Проте, це скоріше моє бажання, ніж реальна претензія.
І зауважте, текст вперто намагається бути самостійним, але тим, хто не читав попередні чотири книги і не знає всього бекграунду родини Склярів, половина емоційних відсилок здасться просто білим шумом. Т ому раджу до читання, однак після того, як ви познайомитеся з іншими книгами циклу - так дійсно буде значно цікавіше.