Берилова діадема

Цього разу перед нами справа про викрадення. Хоча трохи заплутана й тим самим цікава, тримає в напрузі до останнього абзацу. Отже, до суті. До банкіра Холдера звертається якась заможна особа (знову про когось із заможних і відомих особистостей пише, напевно, Конан Дойл хоче продемонструвати, що Холмс - то велич рівня королів! Зверніть увагу, що в цій збірці ледь не в кожному оповіданні фігурують знатні персони. Згадався мимоволі відомий вислів: «Багаті теж плачуть»). Так от, ця заможна персона потребує грошей, терміново потребує, тому готова залишити під заставу дорогу прикрасу - берилову діадему, яку письменник чомусь називає ледь не скарбом нації. Домовлено потримати коштовність до понеділка, коли точно гроші знайдуться. Як має відреагувати в такій ситуації наш фінансист? Звісно, що залишати прикрасу в офісі на роботі він не може (я б теж не залишила). Тому везе її додому і розповідає про обставини справи своїм близьким. Добре, що їх лише двоє - син Артур та племінниця Мері (але хто гарантує, що розмову не підслухали слуги або ще хтось, у стін же є вуха?!). Розповідає, бо довіряє їм. І що ми врешті маємо? На ранок фінансист ловить на гарячому свого сина, що тримає в руках діадему, яка чомусь зазнала деформації та втратила три камінці. Власне, Артур стоїть і прагне виправити цю деформацію, проте марно. Що в такій ситуації має зробити батько? Викликати поліцію чи пробачити сина? Й чи дійсно син викрав ці три камінці? Але для чого і, власне, де вони? І якщо він такий лютий злодій, чому дозволив заловити себе на гарячому? Розплутати цю справу здатен лише Холмс. Але і йому довелося добряче походити в пошуках … кого чи чого? Одним словом, геніально, логічно і навіть трохи передбачувано.