Безконечна казочка

Це особливий збірник, адже містить казочки як класиків (до них можна віднести «Гусенятко» Миколи Вінграновського та «Безконечну казочку» Олени Пчілки), так і сучасних авторів (Марина та Сергій Дяченки). Говорити про ілюстрації - то не сказати нічого: вони просто неймовірні. Іноді заради них і варто купити подібну книгу. Якщо про «Гусенятко» я вже писала, то ось мої думки про казочку Алли Коцур-Кох «Як кошеня з хвостиком посварилося». Ідея доволі цікава, хоча присутня була в Івана Франка свого часу. Звірі вирішили гратися в хованки на галявині. Але кошенятко програло через свого неслухняного хвостика. Як покарання, воно вирішило на нього образитися - не мити його і не гратися з ним, зробило вигляд, що його не існує. Через декілька днів лисичка захотіла забрати собі хвостика, бо він же тепер нічийний. Це засмутило кошенятко, і воно сказало, що це його хвостик. Тож з того часу доглядало його та гралося з ним. Доволі дотепно й якраз підійде для усвідомлення маленькими дітками: треба любити своє тіло та доглядати за ним - за рученятами, ніжками, обличчям, волоссям, зубками, інакше може статися біда. 
А ось ще одна казочка - «Безконечна казочка» у формі віршика. Був собі дід Нетяжка, і була в нього синя семиряжка, на голові - шапочка, на спині - латочка. А потім дітей питають, чи хороша казочка. І незалежно од відповіді міняють історію: або шапочку із латочкою міняють місцями, або додають якісь нові елементи до спини, голови. І так, дійсно, можна до безкінечності. Тож і діткам весело, і памʼять тренуємо, і мовлення розвиваємо. А малюнки Костя Лавро надають цій історії кращого образного сприйняття.