Одно слово

Доволі незвична й оригінальна поема Лесі Українки під назвою «Одно слово». 1903 рік - написання, а видано аж через пʼять років. Дехто з науковців називає твір «віршованим оповіданням», хоча, звісно, це поезія, є ритм, є стиль, є глибина та душа. Чимось мені нагадало безсмертну «Бояриню». 
Ми знаємо, що Леся цікавилася політикою та симпатизувала багатьом діячам. Серед них і Павло Грабовський, автор відомої «Швачки». Можливо, саме боротьбі Грабовського проти царизму та його непростій долі на засланні і присвячено твір. А може, перед нами просто збірний образ політичного засланця в Сибіру і на Далекому Сході. 
Поему подано у формі розповіді місцевого мешканця, напевно, це якут. В його край на заслання відправлено трьох, проте один помер одразу, інший - зник. Тому всю увагу приділено третьому. Це хлопець, напевно, з України, можливо, лікар чи географ. Він читає книги, цікавиться місцевим фольклором, знає, як лікувати людей; швидко вивчив місцеву мову, але не навчився ні полюванню, ні рибальству. І ось цей юнак починає нездужати. А врятувати його може «одно слово». Що це за слово? Магічне заклинання? Частина якогось ритуалу? Ми маємо шукати містичне чи все набагато прозаїчніше? Й чи здогадається якут, про яке слово йде мова? Поема-кросворд, - можна навіть так сказати. 
Мені ж припала до душі щирість авторки. Вона не сміється з неграмотних якутів, не принижує їхньої гідності і традицій, але прагне показати, що ми різні. Варто поважати культуру іншого народу, цінувати поради місцевих. Та й якут із теплотою розповідає про чужинця. З теплотою та цікавістю. Дійсно, поема є простою і в той же час дуже складною. Шкода, що пересічний читач не має змоги ознайомитися із нею під час навчання.