Блиск подіумів, київський нуар та детектив із запахом перегару

Якщо ви думали, що світ моди - це тільки шампанське та спалахи камер, то Якуб прийшов, щоб вилити на цей стіл відро крижаної води з київської каналізації. «Мертві моделі» - це чистий, дистильований неонуар. Головний герой Макс Гедера - не той хлопець, з яким ви б хотіли познайомити свою маму. Він п’є, грубить, має купу психологічних травм і працює приватним детективом у місті, яке його явно не любить. Коли в елітному модельному агентстві починають з’являтися трупи, Гедері доводиться пірнати в цей гламурний серпентарій. І повірте, бруду під нігтями у цих «ікон стилю» вистачить на цілий цвинтар.

Що Якуб робить геніально - так це картинку. Ти не просто читаєш, ти ніби дивишся стильний кримінальний серіал від Netflix, знятий десь на Подолі. Автор не грається в високу літературу, він пише жорстко, динамічно і дуже сучасно. Описи Києва - це не туристичні листівки, а живі, дихаючі вулиці з їхнім специфічним вайбом. Гедера - персонаж зрозумілий: він цинічний, бо бачив забагато лайна, але в ньому ще залишилася та сама вперта жага справедливості, яка робить його «своїм». Це детектив, який пахне асфальтом, дешевою кавою і дорогою парфумерією жертв.

Може це й не погано,  проте Макс Гедера - це такий собі «збірний образ» усіх похмурих детективів світу. П’є? Так. Проблеми з минулим? Обов’язково. Конфлікти з офіційною поліцією? Як же без цього. Іноді здається, що автор просто поставив галочки навпроти кожного пункту в методичці «Як написати нуар». В цілому автор зробив те ж, що і дехто з нас, коли пише тут відгуки на книги)

«Мертві моделі» - це все ж міцний, професійно збитий український нуар. І це доволі непогане чтиво для тих, хто хоче побачити рідне місто в декораціях темного детективу.