Зовсім недавно побачив світ роман Лори Підгірної «Близько до ворога». Ним письменниця започатковує свою шпигунську серію під назвою «ORIENT». З творчістю авторки я давно знайома, жоден з її романів не оминув моєї уваги, тому добре знала, що мене гарантовано чекає цікава і захоплива історія. Тож я не зволікала з прочитанням. І сьогодні можу вже розповісти вам про цю книжку.

Лора Підгірна вибрала для своєї майбутньої серії тему, яка досить мало висвітлена в літературі, а тим паче в такому жанрі, як шпигунський детектив. Це діяльність розвідгрупи ДЦ УНР (українського уряду в екзилі) «Стамбульська платформа», що діяла у 20-30-ті роки минулого століття у Туреччині. Тож для багатьох, прочитане на сторінках цієї книжки, стане несподіваним відкриттям.

Отож дія роману відбувається у Стамбулі, хоча для розуміння з чого все почалося авторка відсилає нас до Тегерана. Саме звідти в 1929 році до берегів Босфору прибуває молодий український розвідник Назар Сотник. За легендою він австрійський підданий Максиміліан Кальман, комерсант, торговець перськими килимами. Головне завдання Назара - викрити совєцького агента, який затесався в середовище українських емігрантів та допомогти представнику уряду УНР Володимиру Мурському організувати роботу нелегальної української резидентури. А ще йому вкрай необхідно знайти виходи на людей близьких до Кемаля Ататюрка, щоб мати вплив на політику Турецької Республіки щодо совєцької Росії. Адже занадто тісні стосунки, які на той час мали ці дві молоді держави, аж ніяк не відповідали інтересам українців. Уряд УНР в екзилі вже розумів, що в близькій перспективі повернути під свій контроль Україну навряд чи вдасться, але послабити більшовиків, спробувати ізолювати їх від цивілізованого світу - було на той час головним завданням активних кіл українського емігрантського середовища. Тож Назар-бей, як на турецький штиб називає його партнер по килимовому бізнесу Кадір, активно береться до реалізації поставлених завдань.

Ще до початку читання книжки з відгуків про неї в читацьких групах я зрозуміла, що основним недоліком, який закидають авторці щодо роману «Близько до ворога» є відкритість фіналу. Справді, після прочитання я теж можу стверджувати, що жодні з дверей, які відкривала авторка в процесі розгортання сюжету, вона не закрила. Але я не погоджуюсь з тим, що це є мінусом книжки. Якби йшлося про окремий роман, то такий фінал справді був би дещо дивним. Але тут йдеться про майбутню серію і перший роман варто сприймати, як її тизер, що служить для знайомства та заохочення читати наступні частини. В такому випадку все стає на свої місця й отримує логічне пояснення. Тобто в цій книжці авторка поставила собі за мету накреслити напрямки сюжетних ліній, змалювати читачам атмосферу місця подій та познайомити з персонажами своєї пригодницької серії. І їй це дуже добре вдалося. Бо кожен, хто прочитав цю книжку, вже має чітке уявлення про суть цього літературного циклу і, відповідно, склав свою думку про доцільність для нього подальшого читання.

Виходячи з усього цього, говорити про сюжет немає жодного сенсу. Тому я точково зупинюся на тих речах, які для мене у цьому романі і, відповідно, в серії загалом, є важливими. Отже, головне, що приваблює мене у творчості Лори Підгірної - це те, що вона пише твори легкого жанру на базі глибоких історичних досліджень. Авторка є науковицею в історичній галузі, предметом її досліджень якраз є діяльність української резидентури часів ДЦ УНР на Близькому Сході. Тому в цьому художньому творі вигадані сюжетні лінії органічно накладаються на реальні історичні події, які авторка знає глибоко і досконало. Це надає розповіді особливої реалістичності і легкий шпигунський роман зразу набуває рис серйозного історичного твору, адже читач має можливість, не переобтяжуючи себе, черпати багато інформації про відповідний період історії. До прикладу, авторка інтегрує в сюжет події, що відбувалися в Софії 16 квітня 1925 року, коли комуністи здійснили теракт в храмі Святої Неділі, в результаті якого загинули і отримали поранення сотні людей. Корені цього злочину тягнуться з більшовицької росіі. Теракт був здійснений з метою знищити відразу весь уряд Болгарії і її вище військове командування. За задумом кремлівських теоретиків результатом мала стати ситуація безвладдя, розгубленості і паніки в силових структурах, що дозволила б бойовикам Болгарської компартії оголосити про завоювання влади. Як бачите, нічого нового, сьогоднішні російські терористи методично продовжують справу своїх чекістських попередників. Таких епізодів, які мають реальні історичні відповідники, в романі чимало. Я просто згадала саме цей приклад, бо свого часу була в Соборі Святої Неділі й чула історію про той страшний вибух та бачила на стіні храму меморіальну таблицю на честь загиблих. Тож описані події були мені зрозумілими та дали відчуття спорідненості з сюжетом.

Ще одним важливим аспектом роману є й те, що авторка інтегрує в його сюжет багато реальних історичних персонажів. Тут ви зустрінете очільника дипломатично-розвідувальної місії у Стамбулі Володимира Мурського, його дружину Софію Вольську, яка була перекладачкою та активною учасницею жіночого руху, знаменитого архітектора Владислава Городецького, який на той час жив та працював в Тегерані, резидента уряду УНР в Персії Юрія Тушевського та багатьох інших відомих людей. Але найбільше мене зацікавила постать Марії Вольської-Пчелінської. Ця неординарна жінка стала родзинкою роману і, я впевнена, відіграватиме ключову роль в сюжеті і у наступних книгах серії. Признаюся, я вперше почула про цю історичну персону і подалася навіть до інтернет-джерел, щоб дізнатися про неї більше. Історія її життя просто вразила мене. Знаєте, цей роман вартує прочитати хоча б заради того, щоб дізнатися про Марію Вольську-Пчелінську.

Але годі вже про історію. Бо насправді головним, що приваблює мене в романі Лори Підгірної, є те, як вона красиво та смачно передає атмосферу Стамбула. Загалом увага до деталей є фішкою авторки. Вона завжди дуже скрупульозно передає особливості їжі, побутових деталей, інтерʼєрів, елементів архітектури, природних ландшафтів, запахів та кольорів. А у випадку, коли йде мова про Стамбул, це набуває особливого значення. Принаймні для мене. Бо Стамбул для мене - це не просто одне з відвіданих міст, це величезна любов і особливий сентимент. Я читала книжку і подумки переносилася на вулиці улюбленого міста. Мені зовсім не важко було уявити переміщення персонажів, бо всі ці місця я сходила вздовж і впоперек. Не знаю, можливо в якомусь надцятому коліні мого родоводу присутня турецька кров (що з огляду на нашу історію цілком вірогідно), бо чим іншим можна пояснити те, що у цьому величезному багатомільйонному місті я почуваюся затишно та спокійно, як вдома. Тому я принагідно дякую авторці, що дала мені можливість хоча б віртуально перенестись до Стамбула.

Ну що ж, сподіваюсь, я вже навела вам достатньо аргументів, щоб ви наважилися прочитати роман «Близько до ворога». Хоча, повірте, у мене зовсім не було мети його розхвалювати. Якось воно само по собі вийшло. Тож не знаю, як ви, а я точно буду з величезним нетерпінням чекати наступних частин цієї літературної серії. Бо ж так кортить дізнатися, що ж далі буде відбуватися з нашими героями і, головне, знову відчути, наче наживо, запах пахучого балик-екмека, крик чайок над Галатським мостом та свіжий бриз з Босфору.