ПОЕТИЧНИЙ ВЕРНІСАЖ «ПОЛІТТЯ»
Коли поезія душі
Своїм крилом злегка торкнеться,
Тоді Бориса Боровця
“Поліття” в тій душі озветься.

А з ним і почуття, й думки,
Що колобродять і вирують.
І знов пірнаєш залюбки
В слова, що помисли нуртують.

Світанки юності у помахах коси,
І стежка в поле, і життя, що любим...
Цю поетичну свічку не згасить,
І кожен кущик в ній, мабуть, не згубим.
Тетяна Марцинюк

Мандруючи поетичним вернісажем збірки Бориса Боровця “Поліття” (Рівне. “Овід”, 2007), поринаєш в манливий світ, насичений щирим патріотизмом, почуттям болю і співчуття до свого народу. Історичне минуле нашого народу було і залишається однією із провідних тем поезій Б.Боровця.
Я мовчки голову схиляю
Перед розіп’ятим минулим.
Перед тобою, Україно...
Глибоко повчальний підтекст багатьох поезій змушує замислитись над актуальними проблемами сьогодення, зважити на терезах реальності власні якості і почуття.
...Он скільки людей відліта на чужину,
Назад не вертають вони в Україну.
От їх би, колеги, узяти й навчити,
Як задля Вкраїни у світі тім жити.
Спираючись на народне прислів’я “Добре там, де нас немає”, поет майстерно розвіює всілякі марення про “блаженний тихий рай” і закликає творити той рай тут, на рідній землі.
Від мальовничих куточків осені автор прокладає стежку до зими.
Згасає поволі осінь,
Сіріють небо й гаї.
Вона уже нас не запросить
На вернісажі свої.
Глибоко проймає мелодія смутку за знищену природу, і чуттєві поетичні струни торкаються мінором кожної небайдужої душі.
А ви бачили, як помирають дерева?..
... Ви почули їх болі і розпач всесвітній?
Ви вмирали із ними повільно отак?
Значить, серце і помисли ваші ще світлі,
Значить, душу ще вашу не виїв хробак.
Рідне село, батьківська хата, з якими міцно зв’язані струни поетового серця, щораз відлунюють рядками глибоко життєвими, пережитими і незабутніми. Дорогі серцю спомини прокладають місток до “хранителів” теплого обійстя – батьків, і щем огортає душу за втраченим. Однак, відчуття поета живуть надією, що навіть в своїх потойбічних долях своєю любов’ю вони запалюють вогонь. А хіба ж ні? Вічним теплом горітиме вогонь пам’яті, повік незгасної любові до людей, які дали тобі життя і навчили бути у ньому Людиною.
Медово пахнуть мені пироги,
Смачними пахне з печі борщами...
Напливають спомини дорогі
І розпач бере до сліз, до щему.
“Просвітлена душа” поета птахом ширяє над рідним краєм. Батьківська хата, садок запущений, прохолола піч... Здавалось би, такі буденно-прозаїчні поняття, однак, надихнуті поетичним словом, вони набувають піднесено-ліричного, глибоко чуттєвого змісту.
“Терпкі солодкі спомини” навіюють і розпач, і біль, і усвідомлення, що минулого не вернеш...
Зрізуємо напівусохлі яблуні
В батьковому саду,
Що давно вже нічого не родять,
Окрім терпких солодких
Споминів...
А ми під корінь спомини!..
І вмить хочеться з висоти своєї дорослості перевтілитись у ту маленьку пташину, що “голос з трави подає” і побігти стежиною в поля, де “сонцями цвітуть ромашки, гудуть поважно джмелі”.
На перехресті доріг минулого й теперішнього гірко усвідомлювати, що навіть ліс, в якому колись знав “кожен кущик і стежку”, став зовсім чужим і ти почуваєшся в ньому “наче древній древлянин”. Тому-то й переслідує щоразу “Чи я зможу колись повернутись додому.”
Поетова думка торкається доскону нез’ясованої істини “Чи помирає душа?” І стверджуючим акордом звучить:
Неправда, що усі ми повмираєм.
Тілами – так, але душею – ні!
Часто і в зрілі роки нас манять світанки юності. І це цілком виправдано. Для Бориса Боровця такі світанки настають з помахом коси, що будить “причаєні надії далекої юності”.
Поет переконливо аргументує неперевершену цінність епістолярних зв’язків в житті людини, їх перевагу над нинішнім телефонним зв’язком з його примітивними “еSeMeSками”.
...Дістану переповнену до краю
З листами пожовтілими валізу.
Своє минуле знов перечитаю
Від самого вершечка аж донизу.
Збірка “Поліття” є ще одним озоновим шаром цілющої поезії, що благодатно впливає на душу, спонукає очиститись від фальші і замислитись над поруділими від часу сторінками життя, в яких криється глибокий зміст. Філософічність, історизм, повчальні мотиви в атмосфері щирого ліризму підкреслюють її художню цінність і ставлять в ряд високопробної літератури.